У цивілізованій державі податки - це завжди консенсус між суспільством, виборцями-платниками податків та тією владою, яку вони формують шляхом вільних демократичних виборів. Якщо в суспільстві є відчуття того, що необхідно збільшити соціальні програми, - тоді до влади приходять соціал-демократи, лейбористи, соціалісти і т.д. (Кого і як називають у тих чи інших країнах). Вони відповідно підвищують податки і розгортають різні соціальні програми. Коли в цьому ж суспільстві через певний час визрівають нові потреби і відчуття, викликані зростаючим дефіцитом держбюджету, тоді до влади знову повертаються, наприклад, представники правих партій. Вони беруться за зниження податків, дають поштовх економічному зростанню і накопичують «фінансовий жирок», який потім знов приходять в влади соціалісти ісстрачівают.
У цих країнах за багато років склалися стійкі демократичні традиції, а у нас все це поки тільки в зародковому стані. Ця злободенна тема для країн Західної Європи була актуальною ще років сто тому. У них прибуткові податки вводилися в більшості, зауважу, плоскі, потім скасовувалися. Потім знову приймалися. І лише в останні десятиліття в більшості розвинених країн утвердився прибутковий податок з прогресивною шкалою.
Так от, ми тільки на самому початку цього довгого шляху. Більше того, те, що зараз формує наше громадянське суспільство - це якраз усвідомлення нашими людьми, можливо, вперше, що вони платять податки не просто так, а за певні послуги, які нам надає держава. На цьому надалі і будуватимуться у нас механізми громадського контролю. Тому що ті, хто перевіряє, вже розуміють - вони відповідальні перед суспільством, яке сплачує податки за те, щоб перевірити правильність надання державою послуг.
Нарешті, почнеться і у нас процес виховання нашого платника податків. Причому, у народних депутатів є різні методи виховання. Наприклад, вони можуть як скасувати окремі податки, так і, навпаки, додати деякі податки. Найпотужнішим виховним засобом з боку Верховної Ради може бути демонстративне різне ставлення до оподатковуваних грошам, які вкладаються, з одного боку, у створення інноваційних підприємств і нових робочих місць в дотаційних регіонах, а, з іншого боку, в багатомільйонні трансферти футбольних клубів. Нехай беруть приклад з іспанських депутатів-соціалістів у Європарламенті, які засудили величезні витрати національних футбольних клубів. Незважаючи на економічну кризу, європейські клуби влітку 2013 р. витратили на трансфери 1 млрд. 750 млн. євро, що на 7% більше, ніж у 2012 році. А скільки наші клуби в найслабшою європейській економіці витрачають?!
Чим більше аналізуєш різні аспекти економічного життя, тим все більше переконуєшся в тому, що вся податкова система міцно пов'язана. Тому, або вона соціально орієнтована, або вона обслуговує дуже багатих. І інших варіантів тут немає. Судіть самі, до чого привела нас чинна податкова система. В економічно слабкою Україні з практично зруйнованої соціальним захистом величезного числа людей, надзвичайно вузьке коло дуже багатих співвітчизників (не більше 1% населення) має за різними оцінками експертів до 50% загальних доходів країни. А в самій сильною та потужною економіці США 5% населення мають 21% від загальних доходів. Чому так? Причин багато, але зазначу одну. Насамперед, в Україні не надаються можливості для розвитку малого бізнесу та середнього класу. Серед підприємницького співтовариства у нас тільки 20% становить малий бізнес, в країнах ЄС і США - більше 80%. До цього ще треба додати з рук геть погане адміністрування податків, проблеми корупції і бюрократії.
За оцінками експертів, корупційна надбавка до існуючих у нас ставками податків - ще не менше 20%, і майже 50% економіки - це «сірий» сектор. Це ті гроші, які не обкладаються податками. Це ті гроші, які йдуть у вигляді хабарів в кишені чиновників-корупціонерів і в офшори без жодного врахування. І, нарешті, це ті гроші, які складають основу витрат у ціні практично будь-якого товару. При цьому, трохи Чи не кожен наш громадянин задіяний у цьому «сірому» секторі. Чому? Тому що купують товари, де закладена ця «сіра» складова.
І все ж ми не повинні забувати, що світ глобальний. Він фактично функціонує, як якась ярмарок, на якій Україна повинна представити, в тому числі і нашу податкову систему в найкращому вигляді. Якщо вона буде в непривабливому вигляді, інвестори і партнери будуть йти в інші країни. Така жорстока реальність. І чимало вже йдуть. От коли розумієш, що податкова система - запорука здорової економіки, і, мабуть, зараз всім зрозуміло, що спроби здійснення реформ без приведення податкової системи у відповідність з економічною ситуацією вУкраїні приречені на провал. Це так. Ми дійшли до «точки», півень вже клюнув.
