& Nbsp; Людству доведеться звикнути до наслідків нерівності в розподілі водних ресурсів: формуванню ринку прісної води і збройним конфліктам за воду
За останні сто років населення Землі зросло в три рази, а споживання прісної води зросло в сім разів, причому на промислові та сільськогосподарські потреби & mdash; в тринадцять разів. При такому зростанні споживання води проблема її дефіциту стає все актуальнішою для багатьох регіонів світу. Сьогодні вже 700 млн. чоловік в 43 країнах розташовують водними ресурсами в обсязі нижче денної норми, а до 2025 року ця цифра складе 3 млрд.
А в 2050 році внаслідок зростання населення на кожного жителя планети припадатиме лише 25% кількості прісної води, забезпечується гідрологічним циклом, яке малося станом на 1950. В результаті до 2050 року в світі залишаться не більше десятка країн, які не зазнаватимуть гострого водного дефіциту.
НОВИЙ ГЛОБАЛЬНИЙ РИНОК
Експерти вважають, що глобальний ринок свіжої води з'явиться протягом найближчих 25 & ndash; 30 років. Він включатиме в себе ф'ючерсний і спотовий ринки, а також необхідну транспортну інфраструктуру: парк водяних танкерів і засоби зберігання (аналогічно ринку нафти і скрапленого газу). Уже зараз ємність водного ринку, що перебуває в початковій стадії розвитку, вимірюється сотнями мільйонів доларів, а найбільший контракт на експорт води був укладений між Ізраїлем і Туреччиною в 2010 році на двадцять років на доставку морем 50 млн. м3 щорічно за ціною $ 0,7 за кубічний метр води.
Вода тісно прив'язана до сільського господарства та виробництва. Вона використовується не тільки для вирощування зернових культур, а й для охолодження реакторів АЕС, і при видобутку вуглеводнів. Тому, як зазначають футурологи та економісти, в світі найближчого майбутнього, де буде панувати водний криза, літр чистої води апріорі не зможе коштувати дешевше літра бензину.
За оцінками Світового банку, водна економіка в середньостроковій перспективі може оцінюватися в трильйони доларів і зрівнятися з нафтогазовим сектором, так як вода має життєве, першорядне значення для людської цивілізації. Особливі надії пов'язують з появою в найближчому майбутньому нових технологій дешевого опріснення, які зроблять рентабельним опріснення морської води. Завдяки використанню сучасної мембранної технології вартість опріснення води вдалося знизити до 50 центів за 1000 л, але це все-таки дуже дорого з урахуванням обсягів води, необхідних для виробництва продовольчої сировини. Внаслідок цього опріснювати для себе воду можуть хіба що нафтові монархії перського регіону, на які припадає 60% всієї спожитої опріснення води.
ВОДНЕ НЕРІВНІСТЬ І ВІЙНИ
Глобальний водна криза на планеті може вибухнути менш ніж через десять років, адже хоча вода і покриває 70% земної поверхні, тільки близько 2,5%, водних ресурсів придатні для пиття, та й ті розподілені вкрай нерівномірно. Прості порівняння між країнами & laquo; золотого мільярда & raquo; і третього світу допомагають зрозуміти масштаб глобального водного нерівності вже сьогодні, коли 25 млрд. літрів мінеральної води, щорічно споживаної американськими родинами, перевищують весь обсяг споживання чистої води 2,7 млн. чол. в Сенегалі. А середньодобове споживання 500 л води в день в розвинених країнах в двадцять разів перевищує африканське і в чотири рази азіатське.
Військові і політологи пророкують, що в середньостроковій перспективі розгоряться збройні конфлікти за ресурси і вода стане одним з головних об'єктів протистояння. Адже 47% земної суші забезпечується водою з річкових басейнів, що належать двом або більше державам. А для сталого розвитку економіки до 2030 року знадобиться на 40% води більше, ніж зараз. І якщо згадати, що навіть найперші конфлікти 5 тисяч років тому в Месопотамії, в шумерської цивілізації, по всій видимості, відбувалися за право користування водами Тигру і Євфрату & mdash; можна прийти до висновку, що в майбутньому на тлі опустелювання земель і експліцитного зростання населення водних конфліктів не уникнути. Особливо небезпечно те, що можливі війни через воду можуть початися в густонаселених регіонах, де зосереджений великий, в тому числі ядерний, військовий потенціал.
Міждержавні відкриті конфлікти за воду не надто імовірні в найближчі десять років. Але після 2025 (основні песимістичні прогнози з приводу водного кризи приймають за точку неповернення 2025, що пов'язано із збільшенням населення планети ще на мільярд жителів за рахунок Азії) вода буде все більше використовуватися як засіб економічного і політичного тиску і може навіть перетворитися на серйозну зброю. До речі, наочною демонстрацією актуальності гідрополітікі є те, як Україна використовує Північно-Кримський канал, що постачає 80% води на півострів, в якості важеля тиску на анексованих Крим.
Самими конфліктними регіонами стануть Близький Схід (5% світового населення на 1% води), де вода є історичним джерелом конфліктів, а також Центральна Азія, на яку припадає 60% світового споживання води і де дві третини населення отримують, принаймні, половину необхідних їм гідроресурсів за межами своїх країн.
БЛИЗЬКИЙ СХІД
Нинішній півстолітній криза на Близькому Сході обумовлений, зокрема, з водною політикою Ізраїлю, який в 1967 році окупував Голанські висоти для того, щоб контролювати витоки найбільшої річки регіону & mdash; Йордану. Ізраїль, контролюючий річку, встановлює досить жорсткі квоти на споживання води (які в три рази нижче для палестинців, ніж для євреїв), що викликає невдоволення в арабському світі.
Ще один латентний водний конфлікт зріє на тій же річці, що і чотири тисячі років тому, & mdash; на Євфраті. Верхів'я Євфрату знаходяться на території Туреччини (98% водних ресурсів Євфрату і близько 45% Тигра утворюються в межах території Туреччини), і зараз Анкара на тлі війни в Сирії планує будівництво гребель, щоб стати найбільшим експортером прісної води в регіоні. Якщо ці плани будуть втілені в життя, кількість евфратской води, що потрапляє до Сирії та Іраку, скоротиться в кілька разів. Анкара вже не одного разу маніпулювала водою як політичним фактором тиску в регіоні, досить згадати, що напередодні війни в Перській затоці Туреччина чинила тиск на режим Саддама Хусейна за допомогою обмеження обсягів відпускається евфратской води для Багдада.
СХІДНА АЗІЯ
Китай & mdash; свого роду & laquo; гідродонор & raquo; значної частини Євразії. Адже в Тибеті беруть початок більшість річок регіону, в тому числі Інд, Меконг, Ганг, Хуанхе і Брахмапутра. Використання водних ресурсів цих річок стане одним з найефективніших важелів тиску і гегемонії в руках Піднебесної в майбутньому.
Стрімкий розвиток економіки Китаю стало причиною зростання & laquo; водного дисбалансу & raquo ;. І на даний момент дві третини всіх великих міст Китаю стикаються з дефіцитом води, в результаті Пекіну нічого не залишається, окрім як збільшити відтік 50 млрд. М3 води на рік з індійських річок Брахмапутри і Гангу, що беруть свій початок у Гімалаях, в Китай. Однак такі дії вплинуть на 1,3 млрд. Людей, що живуть в басейні річки в Індії, Непалі і Бангладеш. І незабаром водна війна між Китаєм і Індією може перейти і в гарячу фазу.
ЦИФРА:
А для сталого розвитку економіки до 2030 року знадобиться на 40% води більше, ніж зараз
