Чотири роки тому наша країна глибше будь-який інший на континенті впала в безодню світової економічної кризи. А оскільки це був вже третій за рахунком повномасштабний спад нашої економіки і банківської системи за всього лише два десятиліття нашої новітньої історії, то "передчуття" і "передбачення" нових криз - вічно благодатна тема. Тема, якої підживлюються всі наші шамани і провісники від економіки, експлуатуючи економічні страхи і невігластво більшості нашого населення. Втім, як показав останній криза на Кіпрі, з легкістю перекинувшись п'яту за величиною банківську систему Європи за допомогою публікації всього лише одного (!) повідомлення в агентстві "Рейтер" про те, що, можливо (!), буде введено податок на вклади, - панічна рефлексія в страху втратити свої кровні властива не тільки нам. Але й іншим, не менш освіченим націям.
А сьогодні сидять кіпріоти біля розбитого корита своєї банківської системи: половина позбувшись взагалі всього, інша половина - з 40% від своїх колишніх банківських заощаджень. І думають: вже краще б ми тоді погодилися втратити (але все і порівну) 5% від усіх своїх вкладів ... Не те, що тепер: ні грошей, ні банків у нас більше немає.
У нас експропріює податками на вклади ніхто не лякає. Нас лякають курсом. Ви боїтеся, що курс гривні впаде? Ні, не так: завалиться? Ну звичайно! Природна людська реакція. І я теж боюся. Але ми не просто так боїмося, ми думаємо, що знаємо, чому. Адже ми з вами сама думаюча частина країни і вміємо аналізувати - читачі ZN.UA таки!
Тому з нами працюють професійні казкарі. Їм доводиться придумувати справжні, дієві міфи, в яких ми б дізналися свої власні фантомні страхи з фінансових криз 1998-го, 2004-го, 2008-го. Наприклад, ми стоїмо в черзі в обмінний кіоск, а нам перед носом ставлять табличку "Доларів немає". Ми в банк, а там "тимчасова адміністрація", і нам не повертають депозит. Три повномасштабних фінансових кризи за останні 15 років, а з 1991-го по 1996-й взагалі минаючий кризу з гіперінфляцією - погодьтеся, це занадто багато, щоб ми перестали про це думати. Тому ми не віримо жодним словам уряду "про покращення" і легко віримо словами опозиції, що все ось-ось завалиться. Та нам хоч кіл на голові теши, ми не повіримо, що в нашій країні може бути нульова інфляція, а тим більше зниження цін! Де завгодно - тільки не у нас: адже ми ще не до кінця забули, як в 1993-му кожен день змінювалися цінники в хлібному магазині на Хрещатику.
Я цілком віддаю собі звіт в тому, що ця стаття не переконає тих, у кому особистий досвід зміцнив звичку завжди вірити в найгірше. Її мета - лише продемонструвати три основних міфу, за допомогою яких у вас підтримують цей страх і невпевненість. А щороку напередодні осені ще й намагаються їх сколихнути. Тому що ті, хто замовляє страшні історії про курсові коливання восени, точно знають, ЯК вони на цьому зароблять. А на стабільності ніхто не заробляє - все просто залишаються при своїх. Правда, зазвичай на ній (якщо вдається забезпечити) все ж заробляють політичні дивіденди діючі прем'єр і президент. Але у нинішніх навіть це, як ми бачимо, не виходить.
Але зараз не про них - це тема окремої статті. Зараз - про міфи, якими вас будуть лякати цієї осені.
Їх, як я вже говорив, три. Наведу їх у порядку убування значимості. І постараюся на цифрах довести, що жоден з них саме нинішньої осені не актуальний.
Взагалі кажучи, в історії гривні ви знайдете дуже мало періодів з настільки спокійною статистикою, як цього літа. І ще менше періодів, в які в інтересах стількох суб'єктів було б розгойдати курс нашої валюти цієї ж осені, незважаючи ні на що.
Міф перший: резерви Нацбанку тануть
Мається на увазі те, що за чотири післякризовий року (з 2009-го по 2013-й) резерви НБУ знизилися з 26 до 22,7 млрд дол І це не було б бідою, але вони досягли свого верхнього значення в 34,6 млрд дол за підсумками 2010-го. І з тих пір опустилися майже на 12 млрд дол - до 22,7 млрд. (див. табл. "Резерви НБУ ").
В Україні немає недоліку в економістах, які готові на кожному телешоу повторити фразу з підручника з макроекономіки (розділ "Курсова політика "): якщо у центрального банку зменшуються резерви, треба девальвувати курс національної валюти, поки знову вирівняється баланс попиту і пропозиції.
Закон цей широко відомий всім, навіть не економістам. Так чому ж Нацбанк цього не робить, незважаючи на настійні поради з усіх боків? І лише посміхається, взагалі не бажаючи вступати в дискусію з цього приводу. Мій варіант відповіді: тому що центральний банк бачить не тільки свій баланс, а й картину ринку в цілому.
Якщо цікавий читач перегорне ще кілька сторінок підручника з монетарної політики, то він виявить, що центральний банк ні в одній країні не є єдиною організацією, яка володіє іноземною валютою.
Ось і в Україні золотовалютні резерви НБУ - не єдиний "склад" валюти в країні. Є ще населення (і тіньовий бізнес. - Ред. ), Які скуповували від 8 до 13 млрд готівкових доларів в обмінних пунктах (в цілому близько 40 млрд дол) за останні чотири роки (див. таб. "Купівля валюти населенням"). І є ще підприємства і банки, у яких теж є "своя" іноземна валюта (ностро-рахунки українських банків за кордоном) і які "приросли" в доларі майже на 20 млрд за цей же період.
Ось беріть тепер олівець і рахуйте: "мінус" 12 млрд резервів "плюс" 40 млрд купівлі населенням і ще 20 млрд приросту у банків (останні, правда, числяться на зарубіжних кореспондентських рахунках. - Ред. ) - скільки в підсумку мільярдів доларів у нас в "плюсі"?
То де ж підстави для девальвації?
Ті, хто, посилаючись на резерви, закликають до девальвації гривні, не враховують всього лише одна обставина: зазвичай Нацбанк своїми інтервенціями з резервів задовольняє попит на валюту з боку імпортерів, які гроші з країни вивозять. У нас же практично весь описуваний період (при негативному торговому балансі) зберігається позитивний платіжний баланс. Тобто валюта в країну прибуває. І ви побачите це майже на кожній з таблиць, наведених у цій статті.
Зверніть увагу, наприклад, на таблицю "Чистий попит на валюту і покупка населенням". У ній, як ні в якій іншій, виразно видно, що практично вся валюта, продавана НБУ з резервів, нікуди з країни не виходить, а просто скуповується населенням як засіб заощадження. Адже після кризового обвалу цін на нерухомість і на землю за практичної відсутності ринку цінних паперів у наших людей ніяких інших альтернатив для зберігання своїх заощаджень, крім готівкових стодоларових папірців і банківських депозитів, не існує.
Але це - вже інша тема, яка не має до стабільності гривні прямого відношення. Швидше, навпаки! Зверніть увагу: це тільки за останні чотири роки наше населення скуповувало 40 млрд готівкових доларів і тримає їх "на руках". А скільки у нього було цих самих доларів до цього, боюся, не знає навіть НБУ.
Я іноді думаю: от якби Нацбанку набридли всі ці розмови про девальвацію, і він зміцнив б гривню на 5%, то як би він впорався з викупом цієї лавини готівкових мільярдів доларів, які населення побігло б міняти в кіоски на дорожчу національну валюту (яку, до того ж, можна ще й вигідно розмістити на депозит)?
Міф другий:
ми тонемо під тягарем виплат за зовнішнім
і внутрішнім боргом
Не впевнений, що всі читачі пам'ятають навскидку, яким був наш державний зовнішній борг у докризовому 2008-му. Адже це був майже предмет національної гордості фінансової влади. Ми мали одну з кращих пропорцій зовнішнього держборгу до ВВП навіть не в Європі, а у світі - він дорівнював близько 10% ВВП. При тому, що так звані Маастрихтські критерії для країн єврозони, як відомо, допускають тягар боргів для країн-учасниць до 60% ВВП.
Що сталося з нашої нещасної економікою і всіма нами в четвертому кварталі
2008 р., коли нас накрила хвиля світової фінансової кризи, докладно згадувати не буду. Нагадаю тільки, що після того, як "країна втратила третину свого промислового виробництва і чверть доходів бюджету ", як ємко і точно зазначив у своєму знаменитому листі до Тимошенко Віктор Пинзеник, за один тільки 2009 р., коли жодна бюджетна програма напередодні виборів не була скорочена, а Мінфін продовжував затикати 25-відсотковий дефіцит надходжень зовнішніми кредитами, зовнішній держборг України потроївся за один рік. Продовжував він рости за інерцією і в "азаровські" 2010-2012 рр.. з 30 до 43% ВВП, поки не впав до 41,5%.
Не сильно він, звичайно, впав, але ж не росте ж він напередодні осені, множачи тривожні симптоми. Навпаки.
"Добре, це зовнішній борг, а внутрішній?" - Запитають скептики.
При найгіршому розвитку ситуації процентні платежі уряду до кінця року не перевищать 18 млрд грн, тобто в середньому за місяць протягом залишилися п'яти місяців року - 3,6 млрд грн. Що при обсязі середньомісячних надходжень до загального фонду держбюджету в розмірі 23,8 млрд грн, як ви самі розумієте, не є критичною величиною.
Ну зізнайтеся самі, відчували б ви себе банкрутом, якби при вашій зарплаті в
23 тис. 800 грн на місяць вам 3 тис. 600 грн доводилося б платити по кредиту за телевізор?
Міф третій:
населення не довіряє гривні і навіть депозити тримає у валюті
Про це зовсім коротко. Населення з на початку 2013 р. збільшило вклади в комерційних банках на загальну суму 44700000000 грн. З них безпосередньо в гривнях приріст вкладів склав 44300000000 грн, а в іноземних валютах - менше 0,5 млрд грн. Розумію, що це звучить нескромно, але 98,4% наших співгромадян до початку газетної істерії продовжують нарощувати свої внески в гривні і лише 1,6% - у валюті (див. табл. "Депозити фізосіб").
Так що ж буде восени?
Відповідь на це питання дасть лише час. Будь-яка економіка несе в собі ризики турбулентності. А наша, післякризова, недореформована в безлічі сфер, - так і поготів.
Я лише хотів показати вам, що ризики ці істотно нижче, ніж у минулому році, і вже тим більше, ніж два чи три роки тому, коли, як ви пам'ятаєте, ніяких обвалів курсу не траплялося і близько!
Чи означає це, що її, незміцнілу, все ж може збити з ніг цілеспрямована зовнішня атака? Так, це правда. Нерозумно було б заперечувати.
І готових атакувати, а тим більше підливати масла у вогонь, коли, не дай Бог, розгориться полум'я, цього року навіть більше, ніж зазвичай!
Крім класичних банків-спекулянтів, експортерів-панікерів, які притримають виручку у вересні-жовтні в дрібній надії нажитися на курсі, що, можливо, хоч трохи підросте за осінь. Це ще і наш доброзичливий північний сусід. Чиї методи тиску, як показала спроба негласної блокади експорту минулого тижня, можуть набувати химерно-недружні форми. І не слід забувати, що вже два з п'яти найбільших фінустанов країни - це стовідсоткові "дочки" великих російських банків.
Та й опозиція у нас хороша. І нинішня в цьому плані нічим не відрізняється від опозиції попередньої, яка нині стала владою. Навіть нестарожіли в фінансової журналістиці пам'ятають, як вони без сорому роздмухували полум'я навколо Нацбанку при перших симптомах кризи в 2008-му в надії, що це "погубить" Юлю-прем'єра.
Тепер нинішня опозиція може з тим же цинізмом обернути це зброя проти них же в хисткою надії, що це Юлю "врятує".
Але жодна з сторін не досягне успіху в своїй брудній справі розхитування п'єдесталу нашої національної валюти, якщо їх по недоумкуватість або з користі не підтримає хоча б частину впливових ЗМІ.
Навіть Сорос ніколи не завалив би британський фунт, якби мимовільна і мимовільна допомогу йому в цій справі британської преси. Але це, схоже, урок, який ми ще навіть не почали вчити. Адже ми ж молода країна - у нас ще є така розкіш, як право на помилку. І навіть право влаштувати самим собі восени на одну кризу більше, ніж наказано було загальною теорією економічних циклів. Чи ні?
