— У центрі Києва знайшов багато майже дармової старої цегли. Ще з клеймами. На Жилянській, біля вокзалу, будинок розбирали. Домовився із прорабом по гривні п'ятдесят за штуку, тоді долар був по 8, — розповідає 43-річний киянин Олександр Скрипка. — Саме добудував свою хату з вапнякових блоків, і стало питання штукатурки. Замість неї стіни обклав старою цеглою. Важча десь удвічі, ніж теперішня. Не розвалюється, битого не було зовсім. Щоб відколоти шматок, треба постаратися. Є такі цеглини, що в землі лежали й нічого з ними не сталося. Мають жовтий колір.
Коли цегли забракло, взявся дивитися оголошення в інтернеті.
— Знайшов потрібне в Дніпропетровську. Майже така сама, тільки червоного кольору. Є можливість привезти звідти, то обійшлася не набагато дорожче за київську, — пояснює. — Після того не відмовився від старої цегли і для дачного будиночка в селі. Поряд був старий корівник, десь 1980-х років. Вона теж непогана, рівненька і ціла.
Львів'янин 25-річний Роман Знак продає стару австрійську цеглу. Бере її на аварійних вокзалах, у школах, млинах, приватних будинках.
— Стара цегла мала різні розміри, від 26 до 30 сантиметрів. За міцністю ми виділяємо три види цегли з червоної глини. Найкращу дуже довго випікали, аж перепалювали. Вона коричнево-фіолетова. Червоно-помаранчева має середні властивості. Та цегла, яку закладали у форми й випікали без печі на сонці, є найкрихкішою і виглядає найсвітлішою, — ділиться Роман. — Такою вимощують доріжки, з неї будують мангали, каміни, паркани, роблять декор внутрішніх стін, облицьовують фасади. Вона вдвічі дешевша за клінкерну облицювальну цеглу. Пристосовують під сучасний дизайн, фарбують, поєднують зі склом і підсвіткою.
Нині за старовинну цеглину правлять 4–15 грн.
— Розбирати й відчищати її не важко, — продовжує. — Раніше кладка була в основному вапнякова, то добре відстає. Є тільки відмінність залежно від висоти. Знизу розчин міцніший. Цегла вироблена у 1920–1950-х роках має менше половини тієї міцності, що була до того. Видно, трохи змінили технологію. Але вона міцніша удвічі за нинішню. Має більш стандартні розміри — 25 сантиметрів.
Крім цегли, на вторинному ринку будівельних матеріалів користуються попитом залізобетонні вироби й покрівельні матеріали.
— Усе, крім штукатурки, можна використовувати повторно: цеглу, пісок, щебінь, залізобетонні плити, перемички, колони, блоки, деревину й метал, — розповідає будівельник 42-річний Сергій Рябенко з Вінниці, який продає вживані матеріали. — Розбираємо переважно закинуті госпспоруди, ферми. Виходить удвічі-втричі дешевше за новий матеріал. Цегла, нехай і не така симпатична, як із заводу, але під оздобленням усе ховається. Вигідно брати залізобетонні вироби. Колись бетон для них робили кращим, з часом він міцнішає. Але все треба оцінювати візуально. Не має бути відшарувань і тріщин, місце експлуатації — сухе. Якщо є навіть щось незначне, то можна привезти додому, вигрузити й розламається.
198 років найстарішій цеглині в будинку дніпропетровця Олексія Прокоф'єва. З не новим матеріалом працює вісім років. Замовляв його в різних регіонах. Зібрав близько 40 тис. цеглин. 200 з них мають різні клейма, вмуровані із внутрішнього боку стін.
