Вони давно не вірять державі і намагаються власними зусиллями домогтися справедливості. Вони, як на роботу, ходять на пікети під будівлю, щоб нагадати: їм ніде жити.
Держава ж у відповідь знизує плечима, нарікаючи то на фінансову кризу, то на минулу владу, то на убогий бюджет. І старанно робить вигляд, що нічого особливого не відбувається. Зберігати обличчя залишилося недовго: термін програми, жертвами якої стали сотні українських сімей, закінчується в цьому році.
Щастя в порядку черги
Програма молодіжного житлового кредитування в Держфонді сприяння молодіжному житловому будівництву
| Офіційно | |
|---|---|
| У Фонді сприяння молодіжному житловому будівництву нас запевнили: проблема недобудів починає вирішуватися. У Луганську і Мукачево будинку вже ввели в експлуатацію, в Кіровограді відновлено будівництво. Полегшено доля інвесторів, що вклали свої кошти в проблемні об'єкти. Вони отримують кредитні канікули, звільняючись від зобов'язань виплачувати тіло кредиту і відсотки до того моменту, поки не будуть повернені раніше вкладені гроші від забудовників. Так же таким інвесторам надається можливість отримання нових пільгових кредитів для придбання житла в інших об'єктах. Крім того, зараз у Фонді вводиться нова система моніторингу потенційних партнерів-забудовників, яка повинна відсіяти будь-якого несумлінного. Нарешті, відтепер інвестори будуть вкладати гроші лише в об'єкти з високим ступенем готовності. | |
стартувала в далекому 1998-му. Замислювалася вона як добру справу. На зорі незалежності черзі на квартири безнадійно завмерли. Програма давала цілком реальний шанс молодим людям знайти дах над головою. Умови були дуже вигідними. Сім'ї, які мали дітей, могли взяти квартиру з 25%-м дисконтом.
Народ потягнувся за житлом, і у Фонді незабаром виявилася чимала черга. Кредиту чекали роками. Ті, кого запрошували, мчали оформляти документи, не вірячи своєму щастю.
Люди підписували договори, що називається, не дивлячись. Їх не бентежило ні те, що їм не залишали вибору житла - пропонувався тільки один об'єкт, який будувався конкретною компанією. Ні те, що ціна від забудовника була приблизно на чверть вище цінового рівня, який був встановлений Мінфіном. А значить, на цю різницю кредитування не поширювалося, і доплачувати її потрібно було зі своєї кишені.
Сім'ї кидалися в банки, закладали чи продавали свої квартири, займали у друзів, щоб погасити цю різницю і швидше оформити державний кредит.
«Не хвилюйтеся, все побудуємо!"
- Забили на сполох, коли до терміну здачі залишалося кілька місяців, а на місці нашого будинку тільки гуляв вітер, - згадує киянин Ігор Левченко, якому в 2007-м у Фонді запропонували взяти кредит під новобудову в Василькові під Києвом. - Ми - в Фонд, а нам у відповідь: не хвилюйтеся, все побудуємо, зачекайте трохи. Ми слухняно чекали, поки не зрозуміли: наш будинок не буде побудований ніколи. Нас примітивно «кинули». Таких, як ми, по країні - майже 700 сімей. Перші «непоселенци» підписували кредитні угоди ще в 2003 році.
Пізніше виявиться, що у забудовників, які повинні було ощасливити молоді сім'ї житлом за пільговою програмою, не було часто не тільки дозволів на будівництво, а й землевідведення. Це, втім, було неважливо: навряд чи хтось збирався в принципі будувати. Гроші, як з'ясують через кілька років перевіряючі органи, витрачалися не за цільовим призначенням: на інші об'єкти, на техніку, на покупку цінних паперів, ще бог знає на що.
При цьому з людей, що взяли кредити і залишилися ні з чим, на той момент ніхто й не подумав зняти боргові зобов'язання. Не відбулися мешканці, живуть по знімних кутах, до недавнього часу справно платили за кредитами - хто з відсотками, хто без. І лише кілька місяців тому для них ввели кредитні канікули.
Що ж до долі вкладених грошей і перспективи все-таки отримати нове житло - інвестори ілюзій уже не мають.
- Ми оформили доручення на юристів Фонду з ведення роботи з нашими проблемними кредитами, - каже Ігор. - Теоретично Фонд повинен буде судитися із забудовниками і відсуджувати у них кошти. Але це безперспективно - за забудовником з усього майна, що називається, одна табуретка. Поки ж нам запропонували крім старого взяти ще один кредит - на новий об'єкт. Але тільки в Київській області близько 200 сімей, які опинилися в подібному положенні. А видавати можуть, як мені сказали, не більше 20 кредитів на рік. І почнуть з тих, хто підписував договору раніше за всіх, - з початку 2000-х. Поки до мене черга дійде, мої діти, думаю, вже й самі квартиру куплять.
Втім, ще один кредит на шиї важко назвати благом. По-перше, людям доведеться знову шукати гроші на покриття цінової різниці. По-друге, вони бояться: а коли канікули за старим кредитом раптом закінчаться?
- Ми просили, щоб програму в майбутньому році не заморожували, залишили нам шанс, - говорить ще один невдалий мешканець віртуального будинку в місті Буча Київської області Олег Костюченко. - Офіційно нам не сказали ні так, ні ні. А неофіційно зізналися: навряд чи на це варто сподіватися. Державі це було б дуже невигідно.
Точка зору
А Лексій Гончарук, президент Асоціації допомоги постраждалим інвесторам:
- Там, де виділяються бюджетні гроші, завжди будуть знаходитися лазівки для їх крадіжки. Гроші, які виділяються через Фонд, були цинічно вкрадено підставними забудовниками - ніхто і не думав нічого будувати! Теоретично, хоча б в цій ситуації, держава повинна була б захистити і себе, і людей. Але досить згадати, скільки недобудов стоїть по всій країні, замовником яких виступала держава в особі різних міністерств і відомств. Держава не може захистити навіть себе, як інвестора будівництва, не кажучи вже про простий українця. Для цього немає ні адекватного законодавства, ні якісних кадрів в держапараті, ні політичної волі. Інвесторам залишається лише об'єднуватися навколо спільної проблеми і згадати статтю 55 Конституції України, яка закріплює право самостійно захищати свої права.
