Сепаратистські настрої в східних областях України замішані не тільки на реальних інтересах підприємств, а і на мріях про соціально-економічне утриманство
Сценарій, що розігрує Росія на Донбасі, хоча і схожий на кримський, та все ж таки суттєво відрізняється від нього. Насамперед тим, що старанно підкреслюється залежність його підприємств від російських партнерів.
Щоб об´єктивно оцінити ці аргументи, ясна річ, необхідно відштовхуватися від реальних економічних показників. З цією метою «k:» розрахували обсяги імпорту з Росії та експорту в Росію, що припали на душу населення для кожного з регіонів України в 2012 і 2013 роках. Для розрахунків бралися офіційні дані про обсяги експорту та імпорту товарів і послуг та про середню чисельність населення, отримані в територіальних органах Держстату України. Результати розрахунків наведено в таблицях.
Привертають увагу низькі показники АРК і Севастополя: експорт до Росії відповідно $219 і $196 на душу населення при середньоукраїнському значенні $505 у 2012 році, $222 і $159 при середньоукраїнських $450 у 2013-му. Ще менша залежність АРК і Севастополя від імпорту з Росії: $54 і $71 на душу населення при середньоукраїнському значенні $623 у 2012-му, $127 і $47 при середньоукраїнських $538 у 2013 році. Причому зростання імпорту з Росії в АРК було обумовлено головним чином збільшенням поставок бензину і дизпалива на Феодосійську нафтобазу для клієнтів з материкової України і нарощуванням перевалки скрапленого газу, а внутрішні потреби Криму в російському імпорті залишилися низькими.
Водночас із материковою Україною Кримський півострів економічно пов´язаний набагато тісніше, ніж з Росією. Більшість цих зв´язків можна буде замінити лише тоді, коли (і якщо) буде побудовано міст через Керченську протоку, а поставки води з Дніпра взагалі не можна буде замінити нічим і ніколи. Тому кримчан посилено годували соціально-економічними обіцянками, граючи на утриманських мотивах. Мовляв, прийдуть російські інвестиції та понабудовують у Криму багато всякого-різного, завдяки чому з´являться десятки тисяч нових робочих місць із високими зарплатами. Плюс російські ставки та оклади силовикам і бюджетникам, російські пенсії та допомоги тощо. Цього вистачило, щоб забезпечити захоплену масовку на проросійських мітингах і в пікетах біля воріт українських військових частин.
На Донбасі мрії про російські оклади і пенсії теж є сильною спокусою для міліціонерів, чиновників, пенсіонерок, проте очікування вливань російських інвестицій тут набагато слабші. І вже зовсім важко повірити в те, що Москва фінансуватиме і дотуватиме шахти Донеччини та Луганщини, хоча в східному Донбасі — у Ростовській області Росії — видобуток вугілля припинився 2002 року, об´єднання «Ростовугілля» повністю ліквідовано 2009-го.
Тому Кремль повинен був знайти заміну мрії про російські інвестиції. Зараз поширюються відразу дві тези: те, що «Донбас годує Україну», і про те, що «для Донбасу життєво важливі зв´язки з Росією». Потрібно зазначити, що обидва твердження більше двох десятиліть щосили використовувалися у внутрішньоукраїнській політичній боротьбі для зміцнення позицій донецької еліти, проте зараз у них інше призначення. Перший міф потрібен, щоб обгрунтувати відрив Донбасу від України, другий — щоб мотивувати приєднання «Донецької республіки» до Росії.
Із першим міфом боротися легше. У Києва є козир у вигляді 12 млрд. грн., які необхідно спрямувати цьогоріч з українського держбюджету на дотації вуглепрому. До того ж потреба в скороченнях закупівель російського газу змушує енергетиків нарощувати закупівлі вітчизняного вугілля. Міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Продан уже заявив, що Україна намагатиметься використовувати як паливо вугілля замість газу всюди, де це можливо.
Важче заперечувати тезу про зв´язки з Росією. Звісно, вони важливі. Але навряд чи без них Донбас помре. Якщо подивитися на наші таблиці, то видно, що за обсягами експорту до Росії на душу населення Донеччина і Луганщина поступаються Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській областям і Києву. Проте рівень сепаратистських настроїв у Дніпропетровську, Миколаєві та навіть у Запоріжжі відчутно нижчий, ніж на Донбасі.
Луганщина і Донеччина дуже сильно в порівнянні з іншими областями залежать від російського імпорту (2013 року вищий показник вийшов у Рівненщини, але це викликано разовою закупівлею паливних елементів для Рівненської АЕС). Ясна річ, потрібно прагнути послабити цю залежність, або хоча б диверсифікувати її. Але не зайве ще й послабити залежність від Росії в головах, що складніше (див. інтерв´ю на стор. 3). Щодо імпорту з Росії необхідно уточнювати, що в ньому (на відміну від імпорту з ЄС) значну частину становлять сировинні ресурси (перш за все той же газ). І що ніхто в світі не приєднується до своєї сировинної бази, а, навпаки, намагається послабити залежність від неї, особливо, якщо вона намагається диктувати умови своєму споживачеві.
А з приводу експорту до Росії українцям варто утримуватися від негативних оцінок на кшталт «постачають агресору», «годують ворога». Доречніше говорити — «здобувають перемоги в економічній війні» чи хоча б «утримують позиції на економічному фронті». Бо російський ринок — це теж поле бою, і якщо Донбас там б´ється — то він, очевидно, заслуговує від усієї України подяки. Так само, до речі, як і запорізькі моторобудівники і дніпропетровські ракетобудівники. Будуть знайдені співмірні за обсягами замовлення на Заході тоді, теоретично, можна замислитися про відмову від поставок до Росії, адже це стане ударом по її позиціях, а не по собі. А поки що і власникам підприємств, і найманому персоналу, і експертному співтовариству доведеться шукати компроміс між економічними реаліями і громадянською позицією.
Клуб експертів
Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна
2013 року Україна реалізовувала Росії 23,8% свого товарного експорту. Деякі сектори дуже сильно зав´язані на цьому ринку збуту, зокрема виробництво вагонів, комплектуючих для ядерних реакторів, хімічної продукції, м´ясо-молочної гілки АПК. Торік понад 60% усього імпорту з Росії становили енергоносії. Тож Джон Маккейн був правий, що для нас, як і для багатьох інших, Росія це як велика бензозаправка. Всі інші товари дуже диверсифіковані. Важко назвати групу, частка якої становить понад 5% у структурі імпорту з Росії.
Крім того, в Україні питання імпортозаміщення завжди залишалося на другому плані. Думаю, це пов´язано з тим, що в країні домінували інтереси олігархічних груп, яких не цікавило що-небудь крім збільшення прибутку. У Росії взяв верх авторитаризм. А у такого режиму прибуток — це тільки частина інтересів. Крім цього необхідно уникнути залежності на стратегічних напрямах, щоб ззовні ніхто не зміг «натиснути». Росія не вчора почала створення свого замкнутого циклу в багатьох галузях.
Водночас для нас відкрите вікно можливостей в ЄС. Там сильна конкуренція, але це привід підвищити якість продукції і намагатися зайняти свою нішу. Цю мету буде набагато легше досягти в умовах значної девальвації і після можливого обнулення митних тарифів. Крім того, здешевлення українських товарів через девальвацію полегшить їх повернення на ринки Азії та Близького Сходу. На Росію в найближче десятиліття не потрібно розраховувати. Щоправда, на моє переконання, і російському бізнесу в найближче десятиліття буде дуже важко працювати в Україні.
