Нова серія санкцій проти російських компаній і банків може мати далекосяжні і надзвичайно небезпечні наслідки - і не тільки у формі відтоку іноземних інвесторів з країни. Так, зарубіжні компанії, які зараз чекають шансів отримати контракти на поставку унікального обладнання та передових технологій до Росії, будуть проявляти обережність у співпраці з місцевими партнерами, і не виключено, що багато переключать увагу на інші регіони планети. Проте головне в нових обмеженнях, введених американською адміністрацією, це неможливість забезпечити довгострокове фінансування великих проектів, у тому числі і в першу чергу в нафтогазовій галузі.
Російське керівництво проявляє наполегливість у просуванні непомірно витратних проектів, що мають сумнівну або навіть негативну рентабельність, - таких як газопровід «Південний потік», освоєння газових родовищ Якутії і Іркутської області з прицілом на експорт газу в Китай, завод з виробництва зрідженого газу у Владивостоці і так далі. Реальна чи уявна геополітична доцільність таких починань затуляє міркування економічного характеру і важким тягарем лягає на держбюджет, спустошуючи кишені платників податків.
Для фінансування політизованих проектів потрібні колосальні кошти: близько $ 70 млрд на «Південний потік», включаючи російську його частина, більше $ 100 млрд на будівництво інфраструктури для постачання газу в Китай ... Можна з упевненістю, підкріпленої попереднім досвідом, припустити, що від амбітних проектів у Кремлі не відмовляться. Ось тільки капітали доведеться займати там, де російських керівників вже не раз виручали, коли інші давати в борг не хотіли, тобто в Пекіні.
Китайці ж так просто гроші не дають. Під фінансування сумнівної угоди з активами ЮКОСа вони вибили невигідні для «Роснефти» умови поставки нафти. А потім, отримавши новий контракт з тією ж компанією, домоглися від неї зниження ціни.
Схема отримання кредитів від купається в доларах Китаю відпрацьована в деталях. Гроші приходять під заставу майбутніх поставок нафти і газу. «Роснефть» вже заклала китайцям свою східносибірську продукцію на довгі роки вперед, причому навіть з тих родовищ, де ще тільки належить відкрити і довести існування нафтових запасів. По тому ж шляху йде і «Газпром», який заклав Китаю майбутню видобуток газу на сході країни в обмін на $ 25 млрд, за якими підуть нові позики, оскільки перші порції коштів на проект «Сили Сибіру» не вистачить. По суті справи, це фінансова кабала, так як КНР стає єдиним покупцем на дальньому кінці дуже дорогий газотранспортної системи і зможе диктувати свої умови і за цінами, і за обсягами поставок.
На одному з теоретичних семінарів в Москві кілька тижнів тому озвучувалися три можливі сценарії для Росії. По одному з них наша країна могла б піти по інноваційному шляху розвитку шляхом економічної інтеграції та політичного взаєморозуміння із Заходом, повторивши успішний досвід таких колись відсталих країн, як Норвегія чи Сінгапур. Альтернативою цього сценарію, який виглядає зараз майже неймовірним, буде закручування гайок у внутрішній політиці і перехід до мобілізаційної економіці під гаслами «відсічі зовнішнім ворогам».
І, нарешті, самим реалістичним результатом представляється поступовий дрейф Росії в бік колонії Китаю. Пекінський чиновник уже висловлювався на недавньому Санкт-Петербурзькому економічному форумі в тому дусі, що непогано було б заселити порожні дотаційні регіони на російському сході громадянами КНР в рамках якоїсь «єдиної економічної зони». Може, перші кроки в цьому напрямку вже робляться? Платити за рахунками рано чи пізно доведеться.
