Уявімо собі таку фантастичну картину.
Минуло кілька років.
Сечин, звичайно, вічний, але нафта сильно подешевшала.
Зарплати, пенсії та допомоги платити нічим. Моногорода помирають.
Інфляція. Грошей все менше. Їжі все менше. Будівництва заморожені, в офісах звільнення, заводи закривають один за іншим.
Всякі фонди національного добробуту кудись зникли, а куди зникли - невідомо, тому що відповідальний за них чиновник раптово покінчив з собою, причому знайшли його густо нафарбованими і в жіночій сукні.
Хан з півдня вимагає данину, а інакше загрожує включити жорсткий аллахакбар, тим більше, що його самого вже в спину штовхають радикальні хлопці.
У Казані задумалися про шаріат.
У Калінінграді - про Євросоюз.
У Владивостоці - про самураїв і садах каменів.
У Сибіру так багато женихів, що скрутно вибрати.
По Москві бродять натовпи непотрібних і злих охоронців.
По Москві бродять натовпи непотрібних і злих, скажімо так, багатонаціональних росіян.
І ось у цій ситуації в центрі міста виникає наметовий табір з барикадами.
За його краях тисяч десять озброєних націоналістів та футбольних фанатів, змінюючи один одного, ведуть війну з поліцією і ОМОНом.
З ними на вулиці - міцні мужики, які пройшли Афган і Чечню, православні священики, обивателі з числа тих, що в 2000 році голосували за Путіна, в 2003-му за Рогозіна, до кінця 2000-х в усьому розчарувалися, а в 2011-му подивилися було на Болотну, але швидко махнули рукою, "тому що там одні клоуни".
Там же - прості російські тітки, що привозять продукти, ліки і речі.
Повсталі - за відставку Путіна, проти злодіїв, мігрантів та Нерус, за Росію для росіян, за рідну землю і Русь православну, білу і європейську, яку треба очистити від Орди.
Влада, до речі, називають виключно Ордою.
Багато хто згадує євпаторія Коловрат.
Деякі - ще й генерала Власова, який від єврейсько-більшовицького ярма звільняв.
З політиків туди приходять Ходорковський, Навальний і Бєлов-Поткин, але особливою довірою не користуються.
Ллється кров.
Газ, чорний дим, стрільба, ніяких білих стрічок і "гарного настрою".
Замість вироби Михалкова люди співають "Ворогові не здається наш гордий Варяг", читають молитви, махають імперкамі, тримають ікони та хоругви.
По інший бік барикад, крім силовиків, - суцільні таджики і Кургінян.
І от цікаво мені - що тоді скажуть Борис Акунін, Лев Рубінштейн та Лія Ахеджакова?
Втім, нецікаво.
Тому що і так зрозуміло.
Дорогий Борис Миколайович!
Де ж наші танки!
Чому вони не захищають нас від цієї проклятої Конституції?
Але на цей раз - не захистять.
Російський блогер: Що буде з Росією, коли нафта сильно подешевшає
