Ми абсолютно не уявляємо, в якому світі живемо, тому що він так швидко змінюється і вимагає стільки зусиль для того, щоб жити, що часто немає ні часу, ні можливості озирнутися і подивитися, що і чому відбувається. Проблеми, з якими ми стикаємося, змушують нас проживати кожен день зі значним напруженням сил і багатьом здається, що це нормально і природно. Але це не так. Це всього-навсього спосіб існування, який ми успадкували від багатьох поколінь предків. Це життя в парадигмі виживання.
Здавалося б, багатьом це зрозуміло і нічого нового в констатації даного факту немає. Тим не менш, саме звичка існувати в парадигмі виживання заважає українцям жити по-людськи і розвиватися, оскільки виживання поглинає всі наявні ресурси, вільний час і сили. На небудь інше їх просто не залишається.
Після Бурдьє протягом останніх декількох десятиліть так і не було створено жодної більш-менш глобальної концепції, що пояснює і дає можливість прогнозувати як поведінки суспільства в цілому, так і окремих його груп. Якщо спроби створити щось подібне в Україні й існують, то вони залишаються долею одинаків, оскільки сучасній державі такі дослідження не потрібні і фінансувати їх воно не збирається.
Здавалося б, який зв'язок між науковими гіпотезами і звичкою українців до виживання? Пряма. Оскільки без пояснень того, що і чому відбувається в суспільстві, неможливо ні змінювати сформовану ситуацію в кращу сторону, ні навіть будувати якісь плани.
У своїй статті я хочу звернути увагу на кілька найважливіших наслідків, що відбуваються з існування українців в парадигмі існування ******, кожне з яких пояснюється окремі аспекти тих або інших причин і мотивів поведінки, як окремих громадян, так і певних страт, зокрема, сучасної української еліти. Ці наслідки є результатом опрацювання гіпотези про існування нації в парадигмі виживання. Вони не є остаточно оформилися і вимагають подальшого доопрацювання.
Я не знаю, що стало причиною того, що українці обрали шлях індивідуального виживання і не піднялися на наступний щабель - виживання колективного - але результати цього вибору і визначають всю багаторічну історію українського народу і також формують його сьогодення і майбутнє.
Звичка до індивідуального виживання призвела до того, що українці отримали цілий набір персональних якостей, рис характеру і відносини до реальності. Деякі з яких описані нижче.
1. Універсалізм
Українці самодостатні і здатні багато чого зробити своїми руками. Вони універсальні в тому, що стосується вирішення побутових завдань за індивідуальним виживанню. У кращому випадку ці здібності поширюються на виживання родини: побудувати хату, пошити одяг, полагодити автомобіль і пральну машину, поставити латку на чоботи і т.д., - все це українець може робити сам. Для цього йому не потрібно ні держава, ні розвинена інфраструктура, ні допомогу сусідів чи якихось професіоналів. Він самодостатній.
У цій самодостатності його сила і слабкість. Українець боїться і не розуміється професіоналів. Він не бачить жодного сенсу у відволіканні ресурсів, використовуваних ним, для виживання ні на оплату праці вузьких фахівців, ні на самосовершенстованіе. Універсалізм українця закінчується стінами його хати, тієї самої, яка «скраю» і парканом його городу. Для виживання більшого й не треба.
Результат подібної позиції очевидна - спільнота самодостатніх універсалів не здатне ні на які спільні творчі дії. Саме тому українці завжди програють сусідам, які діють спільно, виконуючи кожен свою частину роботи. Адже можливості універсала завжди обмежені тим, що він змушений все робити сам і сподіватися йому нема на кого. Ресурси його також обмежені.
В результаті професіонали, якщо вони якимось дивом проросли на території України, біжать за її межі. І вони завжди будуть бігти, до тих пір, поки парадигма існування більшої частини народу не зміниться - вони не потрібні. Їх послуги серед виживають універсалів не затребувані.
2. Індивідуалізм
Другим якістю вижівальщіков є індивідуалізм. Універсал самодостатній. Йому не потрібні ні друзі, ні соратники, ні прихильники, ні партнери, ні взагалі будь-хто. Робити щось спільно для нього неприйнятне в силу того, що він просто не розуміє, навіщо це потрібно. Спільна робота виходить за рамки його уявлень про життя. Саме тому змусити українців діяти спільно може тільки значна зовнішня загроза. Або серйозне, зовнішнє ж, тиск. Українці дружать проти когось. Якщо цього «когось» немає, тут і дружбі кінець.
Сусіди є найлютішими ворогами і це цілком зрозуміло. Оскільки сусід - це конкурент вижівальщіка в постійній боротьбі за ресурси. З цієї ж причини українці дуже добре ставляться до іноземців, оскільки не бачать в них конкурентів за ресурс, необхідний для їх виживання. Не бачать, тому що все, що виходить за рамки їх звичних уявлень про життя, сприймається як дуже далеке, нереальне і не має ставлення до дійсності.
3. Нездатність до планування
Вижівальщік живе одним днем. Його гасло, як у Мальчиша Кибальчиша, «нам би день простояти та ніч протриматися». І так на протязі життя багатьох поколінь. Звичка жити одним днем не просто не сприяє розвитку здібностей до планування, але і знищує навіть найменші потуги самостійно структурувати своє життя.
Замість планів українець використовує традиції. Вони заміняють йому інстинкти. Соціальний інстинкт - саме так можна охарактеризувати те, чим користується вижівальщік замість планів або міркувань. Між іншим, саме тому так популярні в Україні вишиванки, шаровари і прочая архаїчна атрибутика. Це частина традицій. Маркери певних дій, які давно вже втратили свій сенс, але які залишаються соціально значущими, незважаючи на повну функціональну марність. Замість того, щоб відправити їх в етнографічний музей, їх продовжують використовувати.
Постійно звертаючись до минулого не для того, щоб витягти з нього уроки, а намагаючись вбудувати вже нежиттєздатні конструкти в сьогоднішні реалії, українці приречені ходити по граблях і кожного разу отримувати черешком по голові, нічому при цьому не навчаючись і навіть не розуміючи, чому так боляче.
Саме тому в України немає ніяких планів розвитку держави. Їх і бути не може, оскільки еліта являє собою квінтесенцію вижівальщіков, яка фізично не здатна планувати. Будь-які спроби організувати щось схоже на план більше схожі на хаотичне змішання різних частин традицій і запозичення іноземного досвіду. Звідси й існування в Україні аналогів полінезійського карго культу. Не розуміючи, як живуть і діють і виходячи з яких передумов організовують свою роботу іноземці, українці сподіваються, що перейнявши зовнішні форми, вони доб'ються НЕ аналогічного результату, а того, який допоможе їм вижити. Природно, вони помиляються.
Копіювання виходить бездумним, тому що думати нічим. Еліті справді нічим думати над планами, тому що ділянки мозку, відповідальні за планування, в процесі еволюції вижівальщіков або атрофувалися, або носії подібних генів були випхати туди, де вони могли знайти собі застосування - в інші країни.
Еліта точно така ж, як і народ, і живе в тій же самій парадигмі.
4. Крадіжка як доблесть
Вижівальщік не вміє і не здатний заробляти. Його звички все робити самому ніяк не сприяли розвитку схильностей ні до торгівлі, ні до створення товарів на продаж в промислових обсягах. Все, що йому потрібно, він робив для себе - кустарним способом в одиничних екземплярах. Тому єдиною можливістю збільшити об'єм використовуваних і доступних ресурсів було і залишається злодійство. «Що вкрав - то твоє», або «де працюю, тим і живу». Ці народні «мудрості» чомусь ні в кого не викликають подиву. Дійсно, для живе в парадигмі виживання це абсолютно нормально.
Навіть отримуючи доступ до більшого обсягу ресурсів, порівнянному з необмеженим, українець не перестає красти. Скільки б йому не платили. І зовсім не тому, що він клептоман або злочинець. А тому що парадигма виживання диктує йому подібну модель поведінки. Що не вкрав сьогодні - Завтра може бути вкрадено кимось іншим. Або просто зникне. А значить, ніяк не послужить основної мети - виживання.
Саме звідси ростуть ноги всіляких «Межигір'я». Співвіднести необхідну кількість ресурсів з тим, що йому потрібно для життя, українець не може. Тому що не впевнений у завтрашньому дні. Звичка робити запаси в цих умовах ціною використання всіх можливих ресурсів з доступних, а також відкладати гроші на «чорний день», зростає саме звідси - з невпевненості в завтрашньому дні. А така впевненість і не візьметься, якщо людина сама не планує власне життя, значить, за нього це роблять інші. Що, загалом-то, і відбувається.
5. Зрада як моральний імператив
Будь-які союзи і партнерські відносини для вижівальщіка - тимчасові. Він розглядає їх лише з точки зору корисності для виживання в дане час і в даному місці (стратегічно ж вижівальщік думати не вміє взагалі). Тому вижівальщік завжди порушував і буде порушувати будь договору і угоди, навіть на шкоду собі. Він не вміє інакше. Якщо не очевидною і видимої небезпеки або навпаки, діючий союз Сули якісь видимі в найближчій перспективі ризики - вижівальщік завжди зрадить свого партнера. Не тому що має щось проти нього або внаслідок якихось «Політичних обставин». Ні. Все набагато простіше і страшніше: зрадить виходячи з власної оцінки видимих і зрозумілих ризиків, які здадуться йому загрозою для виживання. Депутатські «тушки» в даному контексті мають довгу і славну історичну традицію «папіредніків». Відомих, як Мазепа та не дуже. Це з точки зору поляків і росіян Мазепа є зрадником. З точки ж зору дій в парадигмі виживання він просто вчасно чув «зміну вітру» і спробував вижити. Між іншим, вулиця ім. Мазепи в Києві з'явилася завдяки кому? - Правильно, зраднику ідеалів Майдану, екс-президенту України В.Ющенку. Свій свояка бачить здалека.
6. Самоізоляція
Вижівальщік прагне мінімізувати свої контакти із зовнішнім світом, оскільки світ для нього завжди ворожий. За кожним кущем причаїлися вороги, які численні, небезпечні і сил боротися з ними немає. Про те, що розраховувати в такій боротьбі не на кого (оскільки ворог № 1 - це сусід) вижівальщік знає точно. Тому прагне відгородитися від усього на світі.
Результатом стає повне нерозуміння відбуваються навколо процесів. Через деякий час вижівальщік просто перестає розуміти, що відбувається в світі. Правда, його це не сильно цікавить. А якщо навіть і зацікавить, то розібратися в цьому він не може, оскільки існування людей, що живуть в іншій парадигмі, для нього є нонсенсом.
Так, людина є міра всіх речей. Вижівальщік всіх міряє по собі. Тому він завжди помиляється, спілкуючись не з представниками близького кола, а трохи більш «далекими» громадянами. Саме тому абсолютно всі договори, контракти і т.д., підписані від імені України, ідуть їй під шкоду. Оскільки вижівальщік не розуміє, ні в чому його вигода (якщо вона виходить за межі прибутку, одержуваної тут і зараз), ні в чому інтерес партнерів або протилежної сторони.
Оскільки немає ні планів, ні розуміння, ніякі довгострокові інвестиційні проекти в Україні неможливі в принципі. Адже вони суперечать світовідчуванню вижівальщіка. Знаходяться за межами його уявлень про буття.
6. Заздрість і Ненависть до успіху
Вижівальщік заздрить успішним людям і ненавидить їх, особливо тих, хто належить до категорії «сусіди». Причини прості добанальності: заздрить, тому що успішна людина, на думку вижівальщіка, вміє виживати краще, ніж сам вижівальщік (про причини того, чому він сам не успішний - вижівальщік зазвичай не думає чи за звичкою звинувачує у всьому зовнішніх ворогів і обставини). Оскільки повторити чужий успіх вижівальщік не здатний, то йому залишається тільки заздрити більш успішному конкуренту; якщо ж успіху домагається «сусід», то заздрість переростає в ненависть.
перше сусід і так сприймається як конкурент за ресурси.
По-друге його успіх для вижівальщіка означає те, що сусід отримав більше ресурсів ніж сам вижівальщік, звідки він міг їх взяти? - Тільки вкравши у вижівальщіка (див. злодійство як доблесть) і тому вижівальщік його ненавидить, вважає винним у зменшенні обсягу доступних для вижівальщіка ресурсів.
У цьому криється причина того, що українці вкрай негативно ставляться до успіху інших українців і не тільки не радіють таким фактам, а навпаки - Ставляться до них украй негативно. Між іншим, саме з цієї причини вижівальщікі люблять вишукувати в біографіях успішних людей "смажені" факти про їх походження. Той факт, що їхній сусід здатен на більше вже вважається образою. Але от якщо у сусіда в предках виявляються іноземці або інородці - тоді інша справа. Або передбачається наявність у сусіда - блату (волосатая руки, попощі за кордону і т.д.) Так вижівальщік заспокоює своє его. Вмієш торгувати? - Єврей, технічно мислити? - Німець, швидко робиш кар'єру - тато «генерал» або «міністр». Ось так вижівальщікі пояснюють чужий успіх.
7. Економність і самоїдство
Вижівальщікі звикли економити і робити запаси «на чорний день». Вижівальщік не здогадується, що «чорний день» триває всю його життя, а в труні кишень не та сумки туди не поставиш. До того ж, відкладаючи «на чорний день», вижівальщік і наближає цей самий день своїми активними зусиллями. На що відкладаєш - до того і прагнеш.
У смутний час у вижівальщіка є три шляхи реакції:
- знизити споживання і перечекати
- втекти
- спробувати чинити опір
Саме в третьому випадку вижівальщікі здатні до спонтанного об'єднання і спільним дії, коли індивідуалізм відходить на задній план, так як заважає вижити всім. Подібна якість пояснює чому українці виходять на вуличні протести тільки коли йде питання про соціалку. Адже це безпосередньо стосується їх ресурсів і ненавидять владу тому, що та загрожує їх виживанню. У решті випадків вижівальщікам немає справи до влади взагалі.
Звичка до економії часто стає причиною трагедій. Голодомор не в останню чергу став можливий тому, що вижівальщікі на небезпеку зреагували як зазвичай - зниженням рівня споживання в надії пережити складний період. У підсумку, коли виявилося що даний період довший, ніж вони припускали на два інших можливих варіанти відповіді - втеча або опір вже просто не залишилося фізичних можливостей, на стільки були ослаблені тіла.
8. Традиціоналізм і конспірологічность
Вижівальщік гранично сконцентрований на своєму основному процесі - виживанні. Сконцентрований бездумно, так як на роздуми немає часу і для цього процесу немає ресурсів. Тому вижівальщік так прихильний традиціям і є рабом циклічних процесів. В їх рамках він неперевершений тактик і великий фахівець. Але ось все, що виходить за межі його понять про побут - є для вижівальщіка таємницею і загадкою. А оскільки думати йому нічим, колись і звички такий він сформувати не може, то щодо світоустрою у нього уявлення грунтуються на міфах. Вірити простіше, ніж думати, так як віра вимагає постійного нагадування, а потім перетворюється в традицію / звичку. Звідси у вижівальщіков просто фантастична пасіонарність до конспірології виникає, як тільки їх витягнути за межі відомого їм світу.
Між іншим, своє невміння думати вижівальщікі усвідомлюють. Але усвідомлюють досить своєрідно ... як особливість національного менталітету (!) і страшно нею пишаються, придумавши універсальне лайку з приводу чужої розумності - «сильно розумний».
Це лише перші базові наслідки існування в парадигмі виживання. Але навіть вони пояснюють досить багато з того, з чим ми стикаємося кожен день, і що безпосередньо впливає на наше життя .
