З приводу комунальних тарифів, а особливо - з приводу опалення, - є рівно дві протилежні точки зору.
Перша точка зору: всі, хто дає нам в будинок тепло і гарячу воду, - страшні жлоби, феєричні ледарі і витончені обманщики. Аргументів - маса: тарифи зростають, теплотраси рвуться під Новий Рік, навесні-влітку гаряча вода не подається місяцями.
Друга точка зору: всі, хто отримує тепло і гарячу воду, - жадібні і неакуратно платять споживачі, шантажують з приводу і місцеву владу, і свого постачальника комунальних послуг. Он, в Полтаві справа взагалі дійшла до штурму мерії через підвищення тарифів. Правда, потім з'ясувалося, що тарифи переглянули у зворотний бік ще до штурму.
Але, як водиться, істина знаходиться десь посередині.
Почнемо з того, звідки беруться всі проблеми. Вони виникають тому, що в цій справі існує жорстка і неминуча монополія. Подавати в будинок тепло для опалення або вироблення гарячої води можна тільки з однієї-єдиної теплотрасі. Це - логічно, це - зрозуміло. Дві теплотраси - Божевілля з внутрішньобудинковими і зовнішніми комунікаціями, а також удвічі вищі тарифи. Так що, залишаємося прив'язаними до монополісту назавжди?
А як же автономне опалення, - запитають мене. Точно, є така можливість - гріти воду в газовій колонці або електричному бойлері. Чим дуже багато займаються або круглий рік, або в той час, поки в будинок гаряча вода централізовано не подається. Автономне опалення в багатоквартирному домі? В принципі - можливо. Але обладнати його дуже непросто і недешево - якщо робити це економічно і безпечно. Потрібні: димар вище даху будинку, потужніший газопровід на підході до будинку, нова розводка труб опалення всередині квартири. А також або індивідуальний котел всередині кожної квартири, або загальна на весь будинок котельня на даху.
Місцева влада страшно не люблять погоджувати пристрій автономного опалення та гарячого водопостачання за наявності централізованого. Воно й зрозуміло: якщо від місцевого теплокомуненерго відключиться, наприклад, половина мешканців будинку (вулиці, району, міста), то на залишилися ляжуть всі витрати на підтримку теплотрас в робочому стані, на ремонт центральних ТЕЦ та інші загальні витрати.
Глухий кут? Так, нас переконують - глухий кут. У медіа з'являються жутіков-страшилки з приводу того, що населення не платить, теплотраси мають пенсійний вік, а газ доріг до непристойності. І що егоїсти, які вибирають автономне теплопостачання, є винуватцями кризи в ЖКГ.
Тут, у цих страшилках, правдою є далеко не все. По-перше, теплотраси ремонтують так чи інакше кожен рік. Ті нові власники, що купили місцеві енергокомпанії, ще не встигли по розуму полагодити все те, що їм дісталося у спадок. Але поступово старі труби змінюються на нові - більш стійкі та краще зберігають тепло. Зрозуміло, що справа це дуже недешеве, та й нешвидка. Змінюється обладнання на ТЕЦ - заради економії того ж газу. Все це дасть результат, але зовсім не відразу. Поки гроші там лише витрачаються.
Так що, нові власники теплокомуненерго займаються благодійністю? Зовсім ні. Тут ось Держстат опублікував дані, що в січні-серпні 2013 українці сплатили за компослуги 26,4 млрд грн, або 106,3% нарахованих за цей період сум. Тут все - і електроенергія, і тепло, і вода з каналізацією, і обслуговування будинків. «Переплата» - це не помилково, це поступово гасяться борги, що були зроблені споживачами раніше. Старих боргів накопичилося багато, приблизно чверть того, що населення в цілому платить за рік.
Тим не менш, місцеві енергокомпанії розкуповуються великими підприємцями як гарячі пиріжки. А все тому, що бізнес на опаленні та гарячому водопостачанні - важкий, скандальний, але дуже надійний і стійкий. Людям опалення потрібно не менше, ніж підвезення хліба або вивезення сміття. Тільки на відміну від торгівлі їжею і вивезення сміття, тут є жорстка монополія. І гарантія того, що через рік-два-три нинішні споживачі нікуди не дінуться.
Звичайно, ця монополія дуже сприяє таким діям, як підйом тарифів (необгрунтовану) або наплювацьке ставлення до інтересів споживачів. Держава в особі Антимонопольного комітету і Нацкомісії з держрегулювання у сфері енергетики (НКРЕ) має б стежити за тим, щоб тарифи не задирались, а якість тепло-і водопостачання було прийнятним. Але виходить це у держави з працею. Приклад - все та ж історія з захопленням полтавської мерії.
Що робити з усією цією горою проблем, як вирішити її відразу і назовсім? Скажу чесно: не знаю. Та й навряд чи хтось ще знає.
Тільки одне мені зрозуміло абсолютно чітко: потрібно домовлятися. Мешканці будинків повинні створювати товариства співвласників житла, утеплювати свої квартири, ставити лічильники (якщо вдасться - за рахунок постачальників тепла), вести облік отриманого тепла і гарячої воді, платити тільки за реально отримане. І сідати за стіл переговорів з постачальниками - домовлятися про розмір тарифів, а також про багато іншого. Тому що до цих пір у опалюваних був вибір тільки з двох варіантів: покірливо платити за зростаючим як дріжджах тарифами або викидати квитанції-рахунки у відро для сміття.
ОЛЕКСАНДР КРАМАРЕНКО
Головний редактор журналу "Деньги"
