На кожного укранца припадає по $ 6,5 тис. запасів сировини, по $ 165 тис - на росіянина і всього $ 0,24 тис - на німця

Якщо поглянути на першу десятку країн, то шість найбільш багатих знаходяться на Близькому Сході (див. графіком). Правда, живуть люди в них по-різному.  Якщо в Катарі, Кувейті, Брунеї або ОАЕ високий рівень життя, то в Іраку та Лівії ситуація не найкраща. Хоча на одного іракця доводиться  нафти на півмільйона доларів. Жителів Катару і Кувейту можна сміливо назвати доларовими мільйонерами. У рейтингу ці близькосхідні країни  зайняли перші рядки. Природні багатства в перерахунку на кожного жителя там становлять по $ 6 і $ 4 млн відповідно.

З країн колишнього СРСР на четверте місце за запасами потрапив Туркменістан. Шістнадцятим йде Казахстан, а за ним - Росія. На кожного росіянина  припадає по 165 тисяч доларів нафтогазових грошей. З європейських країн найбагатшою стала Норвегія (13-е місце). Там на кожного жителя країни  доводиться ресурсів на 284 тисячі доларів.

А що ж Україна? Ми знаходимося аж у п'ятому десятку списку. Кожен громадянин України отримає в середньому по 6,5 тисячі доларів, якщо всі комерційні  запаси нафти і газу країни, які оцінюються в 297 млрд доларів, одномоментно продати, а отриману суму поділити на всіх порівну. Але не  варто засмучуватися такий відносно невеликої суми, у нас в сусідах - Великобританія, де запасів всього 5,8 тисячі на людину.

Та й як показує практика, найбільш розвинені економіки світу утворилися в країнах, які не мають власних енергоресурсів. Наприклад,  в Німеччині всього 240 доларів на кожного громадянина, а у Франції - 180, а в Японії - лише 89 доларів.

Експерти кажуть: якщо вже братися за порівняння, то краще не ділити шкуру невбитого ведмедя - недобитие копалини, а подивитися на ВВП країни  в перерахунку на душу населення (див. останню колонку графіки). Чим вищий цей економічний показник, тим краще живеться людям.

До речі, про рівень життя в багатьох близькосхідних країнах - у тому ж Катарі, Кувейті, Арабських Еміратах - складають легенди. Мовляв, і освіта  там абсолютно безкоштовне, і медицина. За рахунок нафтових фондів держава оплачує навчання молодих фахівців за кордоном і дає податкові  пільги своїм громадянам.

У відповідь на це експерти знову пропонують подивитися на кількість населення, зіставити розміри держав і звернути увагу на умови,  у яких видобувають копалини. Якщо на Близькому Сході круглий рік спекотне літо, нафта там відмінної якості, то російські комори суцільно  розташовані в Сибіру з суворими морозами.

А у Венесуелі при самих великих запасах, які навіть перевищують запаси Саудівської Аравії, добувають корисні копалини в кілька разів менше,  ніж у північній Канаді. А все тому, що Уго Чавес у свій час вигнав з країни іноземних інвесторів. У зв'язку з цим навіть російські видобувні  компанії в останні роки з побоюванням ставилися до видобутку в цій дружній для них країні. Як кажуть, осад-то залишився.

В Україні спроби налагодити видобуток сланцевого газу, якого у нас достатня кількість, поки що наштовхуються на опір частини  населення. Та й видобуток його не буде занадто вже дешевим задоволенням. Як кажуть наші експерти, у сусідній Польщі вартість видобутку становить  300 доларів за 1000 куб. м. Швидше за все, в Україні буде схожа собівартість видобутку. Тобто наші вуглеводні набагато дорожче російських (там  називають цифру в 46 доларів) і тим більше близькосхідних, де вона ще в кілька разів нижче.

Проте не варто засмучуватися, що природа обділила нашу країну нафтою і газом. Як ми бачили вище, німці, французи та японці без вуглеводнів  почувають себе цілком упевнено.

Цікаво, що в сучасній економці навіть з'явився термін "прокляття ресурсів", який вперше був використаний Річардом Ауті в 1993 році для  опису ситуації, за якої країни, багаті природними ресурсами, були не в змозі використати це багатство для розвитку своєї економіки  і, всупереч інтуїції, мали нижчий економічне зростання, ніж країни, що володіють меншими природними ресурсами.

Однак думка про те, що природні ресурси можуть бути скоріше прокляттям країни, ніж перевагою, почала зароджуватися ще в 80-ті роки XX століття.  У різних дослідженнях простежувалася взаємозв'язок між достатком і слабким економічним розвитком країни.

Економісти кажуть, що країни, які у великих кількостях продають енергоресурси, сильно залежні від коливань цін на світових ринках.  Крім того, всередині держави створюється перекіс в економіці саме у бік добувної галузі, де заробітна плата в багато разів перевищує  зарплату в інших секторах економіки. Це приваблює туди найбільш талановитих людей з приватного та державного сектору, негативно  впливаючи на всі інші галузі економіки, що приводить їх до стагнації.

До того ж держави, що покладаються на експорт природних ресурсів, можуть нехтувати розвитком освіти, так як вони не відчувають у  ньому негайної необхідності. Навпаки, бідні ресурсами країни прикладають великі зусилля для розвитку освіти, що є однією  зі складових їх економічного успіху.

Так що невідомо, пощастило чи ні Україні опинитися на 43-му місці в списку країн з найбільшим запасом вуглеводнів на душу населення.

- На жаль, велика кількість природних ресурсів у вигляді нафти і газу більше створює проблеми для країни, ніж приносить користі, - вважає  економіст Олександр Охріменко. - Адже експорт нафти або газу створює ілюзію багатства і процвітання. У свій час саме нафтодолари забезпечили  існування Радянського Союзу протягом майже десяти років, і ці самі нафтодолари в кінцевому підсумку знищили СРСР. Продаж нафти і газу  на експорт не дає економіці нормально розвиватися. Візьмемо як приклад Росію. Всі розмови про нанотехнології залишаються розмовами,  оскільки доходи від продажу нафти і газу багаторазово перевищують всі доходи від експорту інших товарів, і не можна цю тенденцію змінити. У той  Водночас Японія показала, що відсутність запасів нафти і газу дає великий стимул для розвитку саме високотехнологічних виробництв,  оскільки в країні немає ейфорії від експорту вуглеводнів.