Україна і МВФ знаходяться на завершальній стадії переговорів про нову програму співпраці, яка передбачає виділення Києву 14-18 млрд дол протягом найближчих двох років, а також дозволить Україні залучити кошти інших міжнародних донорів. В обмін українські влади зобов'язуються провести широкомасштабні економічні реформи.
Повний список заходів, виконання яких вимагає МВФ, поки невідомий і, швидше за все, буде оприлюднений після засідання ради директорів МВФ, наміченого на кінець квітня. Але приблизні контури цих реформ можна окреслити вже зараз, виходячи з публічних заяв представників МВФ та заходів, вже здійснюваних українською стороною. Йдеться про підвищення тарифів на газ і тепло для населення, заморожування розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, підвищення ставок податків на пасивні доходи і на ряд акцизних товарів, введення збору на продаж валюти, кардинальне скорочення держапарату, прийнятті низки антикорупційних законів і т.д. Ще одним з ключових для МВФ є питання обмінного курсу, але тут нове керівництво НБУсиграло на випередження і радикально змінило валютно-курсову політику ще до початку переговорів з фондом.
Проведення таких реформ буде досить болючим для економіки України і для населення, зокрема. Так, може бути, Україні не варто йти на поводу у МВФ і проводити болючі реформи, щоб це не підірвало і без того крихку соціальну стабільність у суспільстві? Спробуємо розібратися.
Для початку варто зрозуміти, в якому стані перебуває економіка України на даний момент. Маємо наступне. По-перше, бюджетна криза: дефіцит бюджету торік досяг 65 млрд грн, дефіцит бюджету "Нафтогазу" склав ще близько 25-30 млрд грн "плюс" до цієї цифри. По-друге, катастрофічну ситуацію з платіжним балансом. У 2013 р. дефіцит поточного рахунку зріс до 16 млрд дол, приплив прямих іноземних інвестицій впав удвічі (до 3,3 млрд дол). При цьому до кінця наступного року уряду і НБУ належить виплатити 17 млрд дол за боргами в іноземній валюті. По-третє, в Україні спостерігається економічна стагнація: зростання ВВП за останні два роки був практично нульовим, а найбільше постраждала інвестиційна активність. Ну і, нарешті, в наявності поганий стан банківського сектора- слабка кредитна активність, практично нульова прибутковість і очевидні ризики банкрутства окремих банків.
Таким чином, українська економіка опинилася на межі (вірніше, вже за межею) серйозної кризи. Які варіанти його дозволу?
Один з них у грудні минулого року запропонувала Росія. Вона пообіцяла адміністрації Віктора Януковича фінансову допомогу на 15 млрд дол і зниження ціни на газ на 30%. Це дозволило б зберегти економічну стабільність тільки на наступні 12-15 місяців (тобто до виборів 2015 р.), але потім, на думку більшості експертів, криза все одно був би неминучий.
Причини очевидні. По-перше, ці гроші планували використовувати на проїдання і передвиборне підвищення соціальних виплат; ніяких важливих реформ проводити раніше не збиралися. По-друге, параметри угоди передбачали, що термін кредитів становить всього два роки, а ціна на газ повинна переглядатися кожного квартал. Тобто Росія змогла б тримати Україну в її політиці на короткому повідку.
Такий же підхід свого часу Кремль застосував до Білорусі. Після президентських виборів у цій країні наприкінці 2010 р. (напередодні яких Олександр Лукашенко стрімко підняв соціальні виплати) вибухнув повномасштабну економічну кризу. У результаті національна валюта втратила 70% її вартості, темпи інфляції підскочили до 120%. Щоб справитися з кризою, Білорусь домовилася про масштабної фінансової допомоги від Росії - і увійшла до Митного союзу. Але навіть це дозволило поліпшити ситуацію ненабагато: за 2013 білоруський рубль девальвував ще на 15%, а темпи зростання ВВП становили менше 1%.
Іншими словами, такий варіант вирішення проблем - великі запозичення без проведення назрілих реформ - дуже сумнівний з точки зору подальших перспектив економіки, до того ж зараз вже неприйнятний з політичних причин.
Другий альтернативою МВФ може бути відмова від виплат за зовнішніми боргами, тобто дефолт. Які наслідки для економіки буде мати такий крок?
Апологети дефолту говорять про те, що відмова від виплат за зовнішніми боргами допоможе вивільнити ресурси, які можна було б використовувати для соціальних виплат і стимулювання інвестиційної активності. Тобто замість допомоги міжнародним спекулянтам ці гроші будуть працювати на благо економіки України.
Але справа в тому, що описані вище проблеми української економіки набагато ширше, ніж просто значні виплати за зовнішнім боргом. А значить, відмова від виплат за зовнішніми боргами навряд чи кардинально змінить ситуацію в Україні.
Адже вирішити проблеми дефіциту НАК "Нафтогаз України", економічної стагнації, величезного дефіциту торгового балансу шляхом дефолту неможливо. Зате негативні наслідки дефолту для самих громадян будуть значними.
По-перше, з 17 млрд дол, які Україна має виплатити до кінця 2015 р., 4 млрд - це борг перед МВФ. У світі всього декілька країн, які оголошували дефолт за боргами МВФ (наприклад, Аргентина, Ліберія, Судан). Навряд чи Україна захоче приєднатися до цього сумнівного колу. Адже розрив відносин з МВФ - це одночасно і значне погіршення відносин з основними акціонерами фонду - США, Євросоюзом і т.д.
Але що ще більш важливо: 3,2 млрд з цих 17 млрд дол припадає на валютні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Якщо уряд перестане платити по ним, це вдарить в першу чергу по українській банківській системі (включаючи держбанки, на які припадає більше 50% всіх валютних ОВДП, що перебувають в обігу). Відповідно, це може вдарити по вкладникам, якщо дефолт за держпаперами призведе до неплатоспроможності того чи іншого банку.
Крім того, Україна мінімум на кілька років втратить доступ до іноземних запозичень, що позначиться на фінансуванні дефіциту бюджету. Тобто навряд чи дозволить збільшити соціальні витрати, на що сподіваються прихильники оголошення дефолту. Плюс відсутність доступу до іноземних запозиченнями призведе і до обмеження припливу приватного капіталу в країну. Швидше, навпаки, стимулює втеча капіталу. В результаті у разі дефолту наслідки для національної валюти можуть бути набагато більш згубними, ніж та ситуація, яку ми спостерігаємо зараз
Нарешті, існує ризик зупинки інших програм зовнішньої допомоги, якщо офіційні кредитори не підтримають прагнення України реструктуризувати зовнішній борг. Варто відзначити, що, крім МВФ, наша країна розраховує отримати кошти від ЄС, США, Світового банку та ЄБРР. На думку експертів, борговий тягар на Україну на даний момент значно нижче, ніж, наприклад, на Грецію чотири роки тому, тому реструктуризація зовнішнього боргу не має сенсу.
Забути про дефолт, сфокусуватися на реформах
Відомі на сьогоднішній день параметри програми МВФ для України не виглядають такими вже жорсткими у порівнянні з вимогами, які фонд та інші кредитори висували, наприклад, Греції та Португалії в останні три-чотири роки. Так, в новій версії держбюджету його дефіцит склав 60 млрд грн. Тобто домовленості з МВФ не передбачають кардинального зниження бюджетного дефіциту в 2014 р.
Крім того, якщо в Греції зовнішні кредитори вимагали від уряду значного зниження розміру мінімальної заробітної плати, зарплат і пенсій держслужбовців, скорочення держапарату на 50% і т.д., то у випадку України мова про таких жорстких заходах не йде.
Нарешті, передбачена схема підвищення комунальних тарифів для населення (40% цього року, 40% - у 2015-му і по 20% - у 2016-му і 2017-му) виглядає досить м'якою, якщо врахувати, що, за даними Міністерства фінансів, зараз тарифи на теплову енергію українців у два-чотири рази нижче, ніж у країнах Східної Європи. Судячи з усього, зовнішні кредитори прекрасно розуміють, що занадто жорсткі заходи з економічної стабілізації негативно вплинуть на соціальну ситуацію в Україні. Тому вони намагаються гнучко підходити до проведення болючих реформ.
Ніхто не заперечує той факт, що українській економіці і суспільству належить пройти через серйозні випробування, включаючи глибоку рецесію, девальвацію національної валюти, зростання цін і тарифів. Але реальної альтернативи проведенню болючих реформ зараз просто немає.
Більше того, зараз у України, можливо, вперше за всі 23 роки її незалежності з'явилося унікальне вікно можливостей для проведення реформ. У них зацікавлена не лише суспільство, а й політична еліта, осознавшая, що необхідна кардинальна зміна правил гри (після Помаранчевої революції, в 2005 р. таке розуміння у неї було відсутнє). Навіть неприкрита зовнішня агресія у цій ситуації виступає не тільки (і не стільки) як фактор ризику (і аргумент для відкладання болючих реформ), а скоріше, як стимулюючий фактор для реформування економіки.
