Земляні вали заповідника можна руйнувати цілком законно. Підстави на це надали чиновники, коли намагалися узаконити територію
Традиційне явище, коли двоє сусідів не можуть поділити землю, не оминуло і найстаріший медичний заклад України та Національний історико-архітектурний заповідник «Київська фортеця». Доволі резонансний конфлікт розпочався тут ще у 2006 році, проте сьогодні між закладами, що межують, знову повне непорозуміння. Цього разу яблуком розбрату стала земля одного з валів оборонної фортеці, який нещодавно «урізали» з боку госпіталю. В результаті виникла загроза міцності всього валу.
Обидві сторони суперечки мають аргументи на захист своїх позицій: з одного боку, «Київська Фортеця» – заповідна територія, пам’ятка архітектури, яку ніхто не має права руйнувати, а з іншого, – спірна земля за документацією належить госпіталю, де проведення благоустрою зумовлено потребами хворих.
«Вечірка» спробувала з’ясувати суть непорозуміння двох сусідніх установ, керівництво яких, до речі, знаходиться в різних крилах приміщення.
Оскільки позиція госпіталю у пресі ще не висвітлювалася, спочатку ми поспілкувалися з виконуючим обов’язки начальника Головного військового госпіталю, полковником Левом Голиком:
– Сьогодні ми наголошуємо, що культуру нищити ніхто не збирається, – каже пан полковник. – Тим паче, наживатися на цьому ніхто не буде, бо ми, як найдавніший медичний заклад, так само вболіваємо за історію. Проте існують факти та документи, які дозволяють нам підтримувати територію госпіталю в належному стані. І вся необхідна юридична база ведеться ще з 1998 року.
Так, госпіталь має кадастровий план, затверджений КМДА, згідно з яким територія, за яку сьогодні воюють, належить медичному закладу, і працівники госпіталю, за їхніми ж словами, в праві проводити тут облаштування території. За словами керівництва госпіталю, директор «Київської фортеці» про це знає, бо неодноразово й раніше були інші домовленості про реставрацію, ремонт інших ділянок.
– У будь-який момент ми готові відреставрувати вал за власні кошти, – наголошує пан Кулик. – Хоч би й зараз, та тільки якщо вказівку буде юридично обґрунтовано. Бо зрозумійте, у цьому корпусі (поруч із валом. – Авт.) стоятиме невдовзі апарат магніторезонансної томографії, який ми нещодавно придбали, і згідно з усіма санітарними вимогами змушені облаштувати під’їзний шлях сюди. То чи не краще працювати сьогодні для здоров’я живих і водночас підтримувати історію? Та й по-сусідськи можна про все домовитися, бо хоч насправді цих валів ще й близько не було тоді, коли наш госпіталь уже до сотого ювілею добирався, ми завжди готові відшкодувати збитки.
Проте не все так просто, як здається, бо фактично шкоди вже завдано, і реставрувати вал доволі складно. Про це «Вечірка» поспілкувалася з постраждалою стороною – вченим секретарем «Київської фортеці» Валерієм Філімоніним:
– Керівництво госпіталю не має жодного права проводити тут будь-які роботи, бо в нас на руках державний акт на право користування цією землею. Якби ж у госпіталі все це розуміли, то хіба не можна було запитати дозволу? Все ж – сусіди. А так, дозволу в нас ніхто не питав. Цей вал, споруджено руками українських козаків, селян та військових, є пам’яткою національного значення. А як ці вали тепер реставрувати? У той час, коли все це споруджувалось, шари різних ґрунтів спеціально викладалися, тепер повністю так відновити не вийде. Крім того, ці вали ж не просто похилі, а такими ніби насипами-східцями, тому вже, вважайте, однієї сходинки немає. Тобто зараз фактично на очах руйнується історія. Але ми будемо захищати її до кінця. Бо вона перестояла навіть непрості радянські часи, а тут у незалежні роки таке коїться.
Водночас, як зауважила «Вечірка», вал, про який сьогодні йдеться, має ще один шанс зникнути – загрузнути у чагарниках через звичайну безгосподарність з боку музею. Видовище розбитого скла, сувою металевого дроту й поліетилену аж ніяк не переконало нас у тому, що історію тут справді зберігають. І це – не поодинокий випадок. Наприклад, один із військових капонірів, що також перебуває на балансі музею, вразив нас своєю абсолютною занедбаністю. Тут навколо квітне смітник, а стіни військової будівлі прикрашено написами графіті, повідомляє Інфобуд. Туристів сюди точно не приведеш.
Минулого року директор «Київської фортеці» звертався до Міністерства оборони України (а військовий госпіталь – у його сфері управління) стосовно передачі всіх земельних і кам’яних пам’яток заповідника повністю на баланс музею. Керівництво госпіталю на це йти не хоче, оскільки вийде, що заклад, навколо якого збудовано фортецю, буде повністю – і матеріально, й морально – залежати від музею, який набагато молодший.
Сьогодні непорозумінням між госпіталем та музеєм займаються міліція та міська прокуратура, про результати роботи яких ми ще повідомимо. А поки що на шальках терезів Феміди складне рішення: з одного боку – збереження віковічної історії, а з іншого – здоров’я й лікування живих.
Довідка:
1706 року на основі укріплень Печерська і Лаври зводять Стару Печерську фортецю, а в 1831–1861 роках — Нову Печерську фортецю. Частина укріплень Київської фортеці збудовані в 1836–1851 роках на Черепановій горі для військового госпіталю, який засновано ще в 1755 році. Для госпітальних укріплень характерні казематні споруди – капоніри, які були висунуті уперед фортечних фронтів для зручності обстрілу місцевості (зараз у заповіднику їх 3). Тоді ж були насипані й оборонні вали. У межах головного валу розташована П-подібна у плані будівля госпіталю з колишньою лазнею та водонапірною баштою у тилу двору. Величезний корпус північної напіввежі (був передбачений для розміщення госпітальних служб) розташований поза валом – напроти головного в’їзду до укріплень, яке проходить над центральним капоніром. До складу укріплень також входить Косий капонір.
1930 року відкрився музей «Косий капонір», а вже у роки незалежності – Історико-архітектурний пам’ятка-музей «Київська фортеця» на базі госпітальних укріплень фортеці (вул. Госпітальна, 24а). У 2007 році музею надано статус Національного.
