Київ стає містом приїжджих. Помічаю це не тільки по вулицях, заполоняють особами кавказької та азіатської національностей, але і за своїм двору: попросила нещодавно «південного виду» сусіда притримати ліфт, але швидко зрозуміла, що він мене не розуміє. Навіть у сусідки перепитала, а вона мені: «Більше року тут живе, і сім'ю перевіз, але мова ніхто з них так і не вивчив, живуть свій громадою».
Швидко згадала, де ще таке бачила - в Москві. І не в контексті «ось понаїхали, ніби вона гумова», а саме з точки зору асиміляції. Приїжджі живуть своїми групами і не намагаються долучитися до місцевому суспільству і його традиціям. Та й буквально не розуміють його. Знайома викладає в московській школі, і скаржиться, що з 30 дітей 15 осіб у класі не розуміє російської. «І як мені викладати їм математику, якщо вони й близько не розуміють, що їм кажу?! Та що діти, не всі батьки, можуть відповісти на мої запитання », - нещодавно бідкалася вона. Ще рік тому, коли москвичі приїжджали до нас у гості, вони з заздрістю констатували: Київ - європейська столиця. Саме з точки зору населення: мовляв, навколо слов'янські обличчя.
Відразу поясню - я не расист. І я не проти, щоб у нас жили люди різних національностей. Але я проти того, щоб у нас створювалися етнічні анклави і гетто, які живуть відокремленими громадами, не визнаючи і не розуміючи звичаїв місцевого населення і законів нашого держави. Як показує досвід Москви саме така «общинна міграція» є розсадником злочинності та інших проблем для звичайних городян. У свій час в Росії в гонитві за дешевою робочою силою упустили необхідність контролю за процесами міграції. І тепер це вже не тільки соціальна, а й політична проблема, за яку громадяни повсюдно критикують російську владу. І остання вже звернула на неї увагу - посилюються правила в'їзду для мігрантів, влаштовуються облави на нелегалів, вводяться іспит на знання російської язика.
Не виключено, що через це тепер міграційні потоки зі Середньої Азії та Закавказзя перенаправити до нас, в хлібосольну Україну. І ми не встигнемо озирнутися, як станемо другою Москвою.
Так може бути нам пора і про себе подумати? Почати з малого - посилити правила в'їзду і перебування на своїй території. Багато хто тут же заговорять про тоталітарній державі і про те, що це не по-європейськи. Але їм можна буде нагадати, наприклад, візові правила ЄС, за якими потрібно не тільки доповісти про місце свого проживання (з підтверджуючими бронями готелів), а й підтвердити наявність на рахунку коштів на час перебування в країні. На хвилиночку, для Шенгенської зони - це 100 євро на день.
Впевнена: навіть при прийнятті найжорсткіших заходів України, наші правила для приїжджих виявляться куди лояльніше, ніж діючі сьогодні в багатьох країнах світу. Але завдяки їм наша країна, можливо, не допустить того, що довелося пережити москвичам. Та й просто примусимо себе хоч трохи поважати.
ОЛЕНА ЛИСЕНКО
Редактор відділу "Бізнес" газети "Вести"
