У своїх прогнозах уряд знову намагається нав'язати ідею неминучості економічного зростання в Україні в найближчій перспективі. І це на тлі посилення кризових проявів і ризиків. Невже чиновники розраховують, що нинішня негативна економічна динаміка створить базис для позитивних показників як-небудь потім - чим нижче впадемо в нинішньому році, тим легше показати зростання в майбутньому.
Локризова українська модель зростання, заснована на експортній експансії товарів з низькою доданою вартістю, безнадійно застаріла
Для економічного зростання повинні бути передумови. А їх немає. Коли світ почне долати стагнацію, драйверами зростання стануть зовсім інші фактори, ніж раніше. Тому що докризовий розвиток був багато в чому обумовлено наявністю «легких» і «дешевих» ресурсів, а зараз вони відсутні. Ось і локризова українська модель зростання, заснована на експортній експансії товарів з низькою доданою вартістю, безнадійно застаріла. Вона не спрацює ні в короткостроковій, ні в довгостроковій перспективі.
Не спрацює і споживча модель - як домашні господарства, так і державний сектор вже витрачають на споживання понад 90% ВВП, і подальше зростання споживання практично неможливий внаслідок вкрай низького життєвого рівня населення (середня зарплата в Україні не перевищує $ 400).
Щоб сформувати навіть помірне зростання національного продукту (на рівні 3-4%, заявлених урядом), необхідні значні капіталовкладення вже в 2013 році. Частка інвестицій у структурі ВВП має бути не менше 20-22%. Однак на практиці вкладення в основний капітал у першому півріччі, навпаки, скорочувалися. Стагнація є стагнація.
І у цього явища безліч облич і побічних ефектів. Наприклад, дорогі грошові ресурси не дають підстав для очікування зростання кредитного портфеля банківської системи, а відсутність платоспроможних позичальників і жорсткість умов одержання кредитів призводять до згортання інвестицій. І це на тлі технологічної слабкості (знос основних засобів у країні сягає 70-80%). Ніщо не віщує ні змін до структурі виробництва, ні інвестиційної експансії. А значить, позиції вітчизняних виробників на зовнішньому і внутрішньому ринках не покращаться.
Ще одна хвороба - борги. Накопичення зовнішніх і внутрішніх боргових зобов'язань (нагадаємо: короткостроковий зовнішній державний і приватний борг України досяг $ 62 млрд, що втричі перевищує рівень валових резервів НБУ), неможливість розрахуватися по них без нових позик посилюють переддефолтний стан в короткостроковій і середньостроковій перспективі.
Що могло б врятувати ситуацію? У нашому випадку тільки нарощування інвестицій дає шанс на економічне відновлення. Як би банально це не звучало, лише формування сприятливих умов для інвестицій (причому терміново: зміни повинні відбутися ще в 2013 році) - ось необхідна передумова сталого розвитку країни в найближчі роки.
Серед таких умов - прозорість і відкритість як інвестиційних процесів, так і формування власності, саме власності в її класичному розумінні. В Україні ж в останні роки відбувається безумовна концентрація власності в руках декількох олігархічних груп. В результаті маємо витіснення не тільки іноземних, але і внутрішніх інвесторів, відсутність стимулів до модернізації та оновленню, погіршення фінансових результатів українських підприємств. Не варто очікувати, що в такій екосистемі проростуть нові конкурентоспроможні бізнеси. Цей шлях веде не до зростання, а до інвестиційного обвалу.
Підіб'ємо підсумок. З одного боку, в Україні посилюються негативні тенденції, кризові ризики продовжують зростати. З іншого - вкрай слабкими залишаються реальні можливості влади проводити сміливі реформи, спрямовані на підвищення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності країни. Однак це не означає, що неодмінно буде оголошений дефолт або нас чекає краховий сценарій.
Швидше навпаки, плоди поточної економічної слабкості (під акомпанемент переможних реляцій та соціальної риторики) дають владі більше шансів самозбереження, ніж впровадження реформ. Тому що сміливі перетворення - це завжди спочатку боляче. Тільки хворобливі «медичні процедури »можуть призвести до одужання. Але непопулярні реформи небезпечні для влади. Тому вона їх проводити, по всій видимості, не має наміру. Так що поки нам боляче не буде, буде просто погано. Найбільш ймовірно, що в найближчі півтора року не слід очікувати ні позитивних змін, ні економічного краху.
Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова
