— Якби не переїхав до Києва, то був би не директором фірми, а вчителем англійської у сільській школі, — каже 29-річний Анатолій Калюх із села Річиця Ратнівського району Волині. Він переїхав до Києва 12 років тому. З 2007-го очолює фірму "САЄР-Україна", що продає побутові та промислові насоси.
На зустріч Анатолій приходить у чорному костюмі та білій сорочці. Тримає шкіряний блокнот.
— Мої батьки — вчителі англійської, — у кафе біля метро Печерська замовляє американо. — Тому я цей предмет знав найкраще у школі. Після восьмого класу перевівся у Луцький ліцей з поглибленим вивченням іноземних мов. Як закінчив, вступив до Національного лінгвістичного університету. В перший же тиждень після переїзду через газету з оголошеннями знайшов роботу — кур'єра в підписне агентство. За чотири місяці досконало вивчив місто — тепер знаю всі вулиці й розв'язки. До четвертого курсу роботу міняв часто. Був мерчендайзером, кур'єром і менеджером із продажів. Поєднувати з навчанням було складно. Міг на пари місяць не ходити. А тоді всю ніч сидів над книжками. Наступного дня матеріал здавав на "відмінно".
В Анатолія дзвонить телефон. Він відповідає і просить зателефонувати пізніше.
— На п'ятому курсі покинув роботу й зосередився на навчанні. Зміг лише три місяці протриматися. Подумав: який смисл сидіти в Києві й тільки вчитися? Треба заробляти гроші. У березні 2007-го влаштувався менеджером з продажу насосного обладнання у фірму "САЄР-Україна". У ті часи на таку посаду без досвіду була складно попасти. Мені пощастило, бо компанію тільки створили й не дуже перебирали персоналом. Наприкінці року став її директором. Досі працюю на цій посаді. Три-чотири рази на місяць їжджу у відрядження. Раніше десятої вечора з роботи не йду. Вдома не снідаю, не обідаю й рідко коли вечеряю.
Анатолій одружений із 28-річною Тетяною. Вона працює у представництві австрійської фірми, що продає засоби захисту рослин, пише gazeta.ua
— З Танею почали зустрічатися 2004 року. Я вчився на четвертому курсі, вона — на третьому. Спочатку мій товариш хотів бути з нею, та в них не склалося. Я спитав його: мені Таня дуже подобається. Ти не будеш ображатися? Після закінчення навчання зняли страшненьку однокімнатку й почали жити разом. На зйомних квартирах були п'ять років. За цей час чотири рази міняли житло. Одружитися запропонував 2011-го. Раніше вийшов із роботи, по дорозі купив величезний оберемок троянд. Зайшов у ліфт. Двері зачинилися і знову відчинилися. Всередину зайшла Таня. Зробив пропозицію у ліфті. Весілля не було. Розписалися, а потім із батьками й рідними посиділи в ресторані. Медового місяця не мали. Щоб одружитися, взяли вихідний на день.
Подружжя живе в 4-кімнатній квартирі. Купили її 2012-го.
— Купували квартиру в розстрочку. Коли робили перший внесок, на місці будинку був лише котлован. Боялися, бо будівництво могли не завершити. Але повірили й не прогадали. Вартість квартири виплатили за рік. Допомагали батьки та родичі. Коли зайшли у власне житло, розслабилися: є на чому їздити, де спати й що їсти. За місяць-другий подумали: і що? Все життя так жити? Треба рухатися далі. Тепер мріємо про будинок.
Анатолій розраховується. Залишає офіціантові 10 грн чайових.
— У будні із дружиною майже не бачимося. Таня — жайворонок, рано лягає спати. Коли повертаюся додому, їй вже сни сняться. Бачимося лише вранці, коли прокидаємося. Вихідні проводимо разом. Ходимо в кіно й театр. Найбільше любимо "Молодий театр". Він дуже затишний і домашній. Останні роки взимку їздимо у Словаччину кататися на лижах. На морі бувати не люблю, бо там на другий день стає нудно.
