25-річний Віталій та 23-річний Олег Тарасюки із села Костянтинівка Смілянського району на Черкащині працювали в столиці на будівництві. Робили євроремонти у котеджах бізнесменів. Старший був там чотири роки, менший — один сезон.
— У Київ хотів завжди, бо велике місто. Думав, що там роботу легко знайти. Після училища пішов у армію. Однокурсники відразу поїхали на заробітки в Москву. А я, коли демобілізувався, не зміг. Батько тоді впустив казан із окропом на себе, обпік груди й живіт. Коли гроші на його лікування закінчились, я поїхав у Київ по оголошенню з газети, — розповідає Віталій. — Я — плиточник. У нас удома на будівництві можна заробити максимум 3 тисячі, а вкалувати треба за двох. У столиці якраз набирали бригаду для євроремонтів у приміських котеджах.
За місяць у середньому заробляв 6 тис. грн. Працював не лише плиточником, а й малярем, навчився ставити пластикові вікна, утеплювати стіни.
— Жили ми тут же, де й робили. Спали на матрацах, які дав господар. Я купив собі ще спальний мішок. Їсти теж готували самі. З дому брали тушонку, консервацію, картоплю, цибулю і моркву. Бувало, що вранці поснідаєш, а ввечері вже сил немає щось приготувати. То всухом'ятку перебивалися. А часто так голодними і лягали, — продовжує Віталій. — Зарплату завжди платили вчасно, не дурили. Лише раз було, що дали аванс, а решту суми виплатили через місяць. Першу зарплату витратив на лікування і санаторій для батька. Коли він був уже дома, пообіцяв зібрати гроші їм на мотокультиватор. За кілька місяців купили за 12 тисяч.
За перше літо Віталій Тарасюк схуд на 11 кг. Доти важив 77.
— Аж синці під очима з'явилися. Мати лаяла, щоб кидав і їхав додому. Я попрацював до листопада. Зиму пересидів дома, а весною знову поїхав у Київ. Улітку спішили здати під ключ одну дачу. Треба було впоратися за два місяці. Робили без вихідних. Навіть дзвонити по мобільному зайвий раз не могли. А в кінці три доби майже не спали, господар підгонив. Моя дівчина зі Сміли за цей період знайшла собі іншого. Я спочатку дуже переживав. А тепер думаю, може, й добре, що так трапилося. Якби я був її чоловік і вона знайшла собі коханця, то було б гірше.
У столиці Віталій ходив у музеї, намагався не пропускати автовиставок.
— Таких машин, як на київських вулицях, у нас у селі люди в житті ніколи не побачать. Не знаю, скільки треба працювати, щоб заробити на таку. В супермаркетах великий вибір продуктів, багато що дешевше, ніж у нас дома було. Кияни до нас ставилися по-різному. Бувало, казали "понаїхали".
Олег Тарасюк за спеціальністю — фрезерувальник, пише gazeta.ua. За фахом не працює.
— Хотів улаштуватися в Черкасах, так зарплата менше 2 тисяч. А за квартиру чим платити? Їздив із Віталієм у Київ на роботу. Купили додому великий плазмовий телевізор, кухню, взимку зробили ремонт. Ледве добув до холодів. Такий адський режим не для мене, — розказує. — Поки що дома, пораю свиней, кролів, допомагаю на городі. Друзі пообіцяли допомогти з роботою в Смілі. Віталій цього року не їхатиме в Київ, робить ремонти по селах. Там люди і нагодують, і переночувати в нормальних умовах дадуть. Шкодує лише за столичними заробітками. А я йому кажу: всіх грошей не заробиш, зате спиш не на підлозі в мокрій із цвіллю кімнаті і їси тричі на день.
