Добре сміється той, хто сміється останнім. З яким би скепсисом спостерігачі не сприймали перспективи створення Євразійського економічного союзу на основі нинішнього Митного, ряду країн СНД все-таки вдалося просунутися в справі взаємної інтеграції, де першу скрипку грає Росія, пишуть Рільке Драгнева і Катаріна Волчак в
- З середини 2000-х Євросоюз проводить політику інтеграції з суміжними державами, названу Європейською політикою сусідства, а також запустив проект Східного партнерства. Частина з охоплених ними країн знаходяться в традиційній зоні російського впливу: Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Молдова і України. Після появи Митного союзу Білорусії, Росії та Казахстану інтеграція з ЄС перестала бути єдиним варіантом інтеграції для цих країн - ТС кинув Європі «нормативний виклик».
- Після розпаду СРСР Росія та інші колишні республіки Союзу робили декілька спроб створити інтеграційні механізми, проте отримані інститути (на кшталт Економічного суду СНД) не мали реального впливу - все вирішувалося на переговорах, а відносини між країнами регулювалися складною і суперечливою системою двосторонніх угод.
- Ситуація почала змінюватися в 2007 році, коли був підписаний договір про створення Митного союзу. Зі складу пострадянських країн виділився авангард - Росія, Білорусь і Казахстан, - який почав будувати об'єднання, засноване не на історичній пам'яті, мовної спільності та інше «Братерство народів», а на прагматичних економічних міркуваннях. У порівнянні з попередниками Митний союз є найбільш амбітною спробою створити систему реально працюючих інститутів і норм на пострадянському просторі (Slon недавно писав про вплив, який ТС встиг надати на економіки країн-членів за два роки свого існування).
- Після парламентських виборів 2012 року Україна готується укласти з ЄС угоду про асоціацію, яка включає в себе створення зони вільної торгівлі. Росія активно опирається цьому, переконуючи Київ, що європейці візьмуть Україною в свій клуб на умовах, невигідних для неї (наприклад, ЄС вкрай неохоче буде пускати на свій ринок українську сільгосппродукцію). Вступ в майбутній Євразійський союз дозволить Україні інтегруватися з ЄС «рука об руку» з Росією, але на більш прийнятних умовах, кажуть у Москві.
- Намагаючись переконати Київ, Росія використовує старий метод «батога і пряника». У ролі першого виступають різні торговельні санкції - від заборони на ввезення сиру до квот на імпорт сталі, в ролі другого - пільгові ціни на газ. Ще одна приваблива сторона російської пропозиції для президента Віктора Януковича і правлячої «Партії регіонів» - відсутність політичних умов для вступу на зразок прихильності демократичним цінностям або звільнення Юлії Тимошенко.
- Євросоюз займає в цій боротьбі щодо пасивну позицію, сподіваючись на силу і привабливість європейського «бренда» для України. Крім того, серед євробюрократів поширене переконання про страх політично впливових українських олігархів перед вторгненням російського бізнесу в разі російсько-українського зближення.
- Серед політичних еліт Україна поки немає єдиної думки про те, кому віддати перевагу - швидше, вона намагається всидіти на двох стільцях, отримавши окремі вигоди як від партнерства з Росією, так і з Європою. Деякі місцеві чиновники пропонують спершу приєднатися до Митного союзу, а потім, коли країна буде до цього готова, - до європейського угодою.
- Як би там не було, перспективи зближення України та Європи залишаються туманними: у Росії достатньо можливостей впливати на Київ, і з «поглибленням» Митного союзу, який з 2015 року стане Євразійським, їх стає все більше. У Україні за плечима багатий досвід підписання міжнародних угод, які в подальшому так і не втілювалися в життя. Тим часом наміри у Москви дуже серйозні: для ЄС Україні - лише одна безлічі «Сусідів» (головне, щоб вели себе добре і не шуміли), а для Росії - важливий шанс показати світові, що за її державними амбіціями варто щось реальне.
