Економічна безвихідь змусить промисловий клас Донбасу піти проти сепаратистів
ПРОТИСТОЯННЯ на сході країни дійшло до межі, паралізувавши економіку регіону. Таким чином, затіяна гра вже стала відбиватися на вмісті кишень місцевих заводчан і гірників, для яких єдиним захистом від злиднів залишається опір сепаратистам.
ГАЗОВИЙ поребрики
Перші сигнали про початок промислового кризи стали надходити минулого тижня, коли Group DF заявила про зупинку виробництва на вхідних до її складу ПАТ «Концерн« Стирол » (Донецька обл.) Та ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання« Азот » (Луганська обл.). Офіційною причиною переведення заводів в сплячий режим є бажання упередити техногенні аварії. У Фірташаподчерківают: група згодна на економічні втрати заради благополуччя робітників. Але це не зовсім так. З 1 квітня граничні ціни на газ для промислових споживачів України зросли майже на 30% (до 4 тис. грн. За 1 тис. м3), за чого основною продукцією хімзаводів GDF можна вважати не добрива, а збитки. До останнього часу уникати негативної рентабельності підприємствам Фірташа вдавалося тільки за рахунок накопичених у підземних газосховищах України пристойних запасів недорогого блакитного палива. Але ці резерви тануть з кожним днем.
Зараз вони становлять близько 3 млрд. м3, цього достатньо всього на кілька місяців роботи хімічного крила GDF.
Зайвим підтвердженням тому є заява менеджерів бізнесмена про намір зберегти виплату зарплат всіх співробітників навіть під час вимушеного простою заводів. Як довго газовий магнат готовий ні за що платити платню, що не відомо, адже ціна питання (зарплатний фонд «Стиролу» і сєверодонецького «Азоту») - більше 50 млн. грн. / місяць. Але допомога прийшла з несподіваного боку: гроші Дмитру Васильовичу вирішили заощадити сепаратисти, изза надмірної активності яких минулого тижня, 15 травня, управління Національного банку України в Донецькій області призупинило діяльність, що унеможливило виплату заробітних плат.
ЕКОНОМІКА ПРОТИ СЕПАРАТИЗМУ
Поки заводчани не відчули на собі економічної блокади тільки завдяки рішенням центральної влади, яка вже наступного дня (16 травня) відновила роботу управління НБУ в регіоні. За словами донецького губернатора Сергія Тарути, цього виявилося достатньо, щоб ряди друзів сепаратистів різко порідшали.
Навіть якщо припустити, що чиновник видає бажане за дійсне, можна не сумніватися в тому, що радикальні плани порвати будь-які лінії зв'язки з Києвом практично гарантують затяжний економічний параліч Донбасу. А значить і зростання кількості невдоволених їх діями. Саме цей процес можна вважати точкою відліку в боротьбі України за збереження контурів свого східного кордону.
На руку Києву і той факт, що Донбас буквально затоплений так званими містами одного заводу. (Таких, як шахтарські Красний Луч, Антрацит, Красноармійськ і т.д.) У таких умовах для організації фінансового апокаліпсису, наприклад, в Горлівці або Сєвєродонецьку сепаратистам досить заблокувати розрахунки власника з співробітниками «Стиролу» і «Азоту». У загальній складності на цих підприємствах працюють 12 тис. чоловік. Цієї кількості вистачить з лишком для наведення порядку у своїх містах. Але ще важливіше, що до хімікам вже готова приєднатися найчисельніша армія Донбасу - шахтарі. Для цього є всі умови. Так, за даними уряду, щорічний обсяг видобутку вугілля на шахтах Донецької та Луганської областей перевищує 60 млн. т, тоді як внутрішнє споживання - близько 40 млн. т.
Тобто у разі відділення даних регіонів від України місцевим шахтарям потрібно буде або знаходити нові ринки збуту, або скорочувати обсяги виробництва. Останній варіант неминуче призведе до закриття багатьох шахт і безробіття, але відмовитися від нього сепаратисти не зможуть. Головним чином тому, що їм не вдасться налагодити економічно вигідний експорт надлишків чорного золота.
Це легко довести на прикладі державних шахт (60% від загальної кількості вугільних підприємств країни), у яких (на відміну від вуглекопів, інтегрованих в БІЗНЕСГРУП) немає гарантованого збуту. Так, на сьогоднішній день собівартість однієї тонни товарної вугільної продукції на вугільних ДП становить 1,3 тисячі гривень, тоді як середня ціна її реалізації - 500 грн. / Т. Зараз різницю між двома цими цифрами перекриває держбюджет України.
Торік навіть був встановлений історичний рекорд, коли країна витратила на виплату компенсації шахтарям більше 15 млрд. грн. Але у випадку подальшої ескалації напруги левову частину цієї суми прихильникам Донецькій і Луганській народних республік доведеться знаходити самостійно або на третину скорочувати обсяги виробництва вугілля і в такій же пропорції чисельність шахтарів.
Усвідомлюючи наслідки такого рішення, прихильники ДНР намагаються спрацювати на випередження, звернувшись до найбільшого платнику податків регіону Ринату Ахметову з пропозицією відраховувати кошти на місці. Але донецький олігарх не пішов на угодовство, побоюючись перспективи краху його бізнесу. Під тиском України і Євросоюзу зарубіжні клієнти групи «СКМ» можуть просто відмовитися від співпраці з нею, залишивши корпорацію наодинці зі своєю продукцією. Спроби налякати націоналізацією підприємств тільки додають динаміку процесу росту числа незадоволених розрухою місцевих виробничників.
