Близько 30% українського житлового фонду є небезпечним для життя людей! Що робити?

Нещодавно представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитро Ляхсделал досить смілива заява – близько 30% українського житлового фонду є небезпечним для життя людей. Чи дійсно ситуація з якістю житла і його безпекою для живуть там українців є настільки критичною?

«Проблема аварійного і старого житла в Україні стоїть дуже гостро вже тривалий час. Практично 120 тисяч сімей живуть у таких будинках. І це фактично загрожує їх життю. А 90% житлового фонду складають будівлі, які були зведені в радянський час і термін їх експлуатації закінчився ще 20-30 років тому», — підкреслив Лях.

У коментарі «і» Іван Салій, голова наглядової ради Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів» заявив, що проблема, описана Ляхом багато в чому перебільшена. «Старого житла в Україні, за моїми розрахунками, зараз не більше 1-2% від усього збудованого, а непридатного для проживання — до 3%. З цими питаннями місцева влада за допомогою держави якось справляються   людей відселяють в інше спокійне житло. Що стосується хрущовок, які дійсно були побудовані в 60-ті роки минулого століття, то і тут не все так жахливо — дійсно, спочатку термін їх дії обмежувався 50-ма роками, однак, його з успіхом можна продовжити і на 10, і на 20, і на 30 років. Якщо, звичайно, там проводяться ремонти або навіть системні реконструкції», — вважає він.

Проте з ним не згоден спеціаліст з оцінки житла компанії «Олімп Консалтинг» Андрій Гусельников. «В Україні в даний час експлуатується трохи менше 1 мільярда квадратних метрів житла. З них на нове припадає лише 10%. Таким чином, основна частина житлових будівель — це хрущовки, багатоквартирні будинки, які були зведені в 70-80-ті роки минулого століття. Щоб нам не говорили архітектори та інші фахівці, що хрущовки ще можуть стояти деякий час, і в них можна жити, але термін їх експлуатації добігає кінця. Я думаю, що 30% непридатного житла, які озвучив пан Лях — це ще досить оптимістична цифра», — стверджує він.

Проблема набирає ще більшого соціального звучання, якщо звернути увагу і на так зване нове житло, особливо те, яке було побудовано після 2011 р. В 2000-х роках Україна прагнула в усьому наслідувати цивілізованого світу, спрощувати сильно усложненое і давати своєрідну свободу бізнесу. Так, у 2001 р. був прийнятий закон «Про регулювання градостороительной діяльності», згідно з яким було зроблено небувале спрощення дозвільних процедур у містобудуванні.

Будівництво в залежності від категорії складності за декларативним принципом або на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, на думку юриста галузі адвоката Центру конфліктології і права Марини Суткович, було не до кінця продуманим в процесі лібералізації містобудівної діяльності. Це було зроблено для спрощення дозвільних процедур у містобудівній діяльності та уникнення бюрократичних зволікань. Але з часом з'ясувалося недоліки цієї новації.

«З'явилася необхідність внесення змін до цієї лібералізації. Одна з причин недієвості триступеневої дозвільної системи (за класами будівництва в залежності від складності — Авт.) — те, що винахідливі забудовники знаходили шляхи, за допомогою яких можна було б отримувати дозвіл. Наприклад, штучне зниження забудовниками категорії складності, згідно з якою великі житлові комплекси стають окремими будинками, для їх будівництва потрібні вже не вирішення, а декларації», — резюмує вона.

За словами лауреата Державної премії в галузі архітектури, архітектора Георгія Духовичного, все це призводило до того, що, наприклад, 3-5-поверхові будинки віднесли до заниженої категорії складності, та їх могли зводити люди, які мали лише непряме відношення до будівництва об'єктів. «Наприклад, будівництвом п'ятиповерхового будинку міг керувати фахівець з ландшафтного дизайну. І таких я сам особисто знав чимало. У теж час такі споруди не можна назвати простими — це складні конструкції, які вимагають великої уваги до себе і їх зведенням повинні займатися фахівці високого класу», — стверджує він.

Автор статті і сам прекрасно зрозумів це, спілкуючись з жителями різних будинків — споруджуваних і тих, де живуть 2-3 роки. Багато з них скаржаться на нестачу шумоізоляції, псування будівельних матеріалів за короткий термін, виникнення тріщин в стінах, просідання ґрунту під будинками, заливання водою верхніх поверхів.

На форумах по будівництву також можна знайти яскраві приклади всіх цих негараздів. Там закликають потенційних інвесторів-фізосіб не наступати на ті ж граблі, називають конкретні компанії, які будують неякісне житло.

Чимало багатоповерхових будинків, зокрема їх зовнішні несучі стіни, будуються з матеріалів, які накопичують вологу, вимиваються або тріскаються ще на етапі зведення. Таке відбувається і в столиці, і в провінційних містах і містечках.

Втім, фахівцям, владі і народним депутатам вистачило мудрості внести зміни в цей закон і повернути деякі жорсткості. Так, вони були прийняті Верховною Радою на початку 2017 р. і почали діяти буквально десять днів тому. Однак чи врятують багато в чому такі зміни?

Адже ще одна проблема — вкрай низька якість будівельних матеріалів. І саме це, як не дивно, не заперечують ні девелопери, ні будівельні компанії. Так, девальвація валюти стала приводом для того, що багато хто не надають повної інформації про матеріали, з яких будуть зводити той чи інший житловий будинок. У періоди, коли зростає курс нацвалюти до долара, питання якості стін, енергозберігаючих технологій і навіть інсоляції приміщень можуть відходити на другий план. А це може коштувати майбутнім власникам житла здоров'я і нервів після заселення квартири.

Іван Салій вважає, що інвестори житла зобов'язані знати всю цю інформацію. Потрібно на законодавчому рівні зобов'язати забудовників розкривати інформацію про матеріалах, їх походження, показувати різні документи і сертифікати на них.

Що стосується старого та аварійного житла, якого дійсно вже немало в Україні, то тут наша країна може перейняти досвід тієї ж Німеччини. «У колишньої НДР було побудовано за роки соціалістичної влади чимало житлових будівель, які також можна зарахувати до наших хрущовок. Німеччина разаработала спеціальну програму реконструкції таких будинків — надбудова 1-2 поверхів, розширення площ та поліпшення планувань, а головне — термоізоляція. Будинки стали теплішими. В Україні теж поки в одиничному порядку здійснюється реконструкція хрущовок, однак цільової програми поки що немає. А вона повинна бути», — стверджує Іван Салій.

Надію вселяє прийнятий поки у другому читанні і в цілому законопроект №4941-д «Про енергетичну ефективність будівель», який сприятиме створенню умов для скорочення енергоспоживання в наших багатоповерхівках, а також створить всі передумови для інвестування коштів у реконструкцію нашого старого житла.

Так, за словами фахівця проектоной групи компанії СЕО АІММ-груп Максима Мятко, тепер всі жителі старих багатоповерхівок можуть придбати так званий енергетичний сертифікат (паспорт), який на весь будинок буде коштувати трохи більше 12 тис. грн. і отримати право претендувати на отримання «теплих» кредитів від держави або навіть грантів від західних організацій. Це дозволить реконструювати житлові будинки, зробити їх більш совеременными в дусі часу та значно поліпшити їх утеплення. І до того ж скоротити енерговитрати.