Найобговорюванішою подією минулого і позаминулого тижня був землетрус у Японії, руйнівне цунамі та викиди радіації на кількох атомних станціях. Та, схоже, самих японців, які змалку звикли до того, що земля в них "ходить" під ногами, серйозно схвилювало те, що підвищений радіаційний фон виявили в деяких продуктах харчування та воді. Можливе забруднення радіацією джерел водопостачання стало темою для обговорення на найвищому рівні. До слова, вчора, у Всесвітній день води, проблему доступу населення планети до питної Н2О обговорювали в різних куточках світу. І в Україні також.
За даними ООН, Україна є однією із найменш забезпечених питною водою європейських країн. І ці джерела розташовані на нашій території вкрай нерівномірно. В результаті Захід і Північ потерпають від паводків, а на Сході та Півдні у багатьох містах водогони “працюють” лише за графіком. Окрім того, у десяток міст і сіл Сходу та до Автономної Республіки Крим питну воду взагалі підвозять цистернами. На такому тлі ситуація в Києві дещо благополучніша, адже ми маємо три “джерела” — Дніпро, Десну та артезіанські свердловини. Нашій столиці “пощастило” ще й у тому, що вище за течією наших питних артерій немає великих міст-забруднювачів. Столичні фахівці після Чорнобильської катастрофи знайшли розв’язання головоломки, як уникнути потрапляння радіонуклідів до міських труб — збудували унікальну установку “Роса 300”, яка в разі потреби “підключала” Дніпровську водозабірну станцію до чистих вод Десни. І кілька разів ця установка буквально рятувала місто від зниження якості водопровідної води.
Цікаво, що епідеміологи із гордістю, в якій були й легкі нотки здивування, свідчать, що в столиці жодного разу не були зафіксовані спалахи інфекційних хвороб, які б передавалися через водогони. Водночас від цього страждали навіть у Харкові, не згадуючи невеличкі міста Закарпаття, де такі випадки трапляються мало не щороку.
Щоправда, забезпечувати безперебійну роботу із очищення води ПАТ “АК “Київводоканалу” дається непросто. Адже компанія постійно наголошує про невідповідність тарифів на послуги із водопостачання фактичним витратам із водопідготовки, що кілька місяців доводиться надсилати до мерії петиції з проханням виділити кошти на закупівлю потрібних реагентів. Востаннє таке звернення на суму понад чотири мільйони гривень було оприлюднено на початку березня. Враховуючи, що під час весняного водопілля якість води у Дніпрі традиційно погіршується, аби не сталося лиха, для закупівлі реагентів у “Київводоканалі” вилучають обігові кошти і сподіваються на підтримку міської влади.
Водночас оптимістичні висновки столичної санепідслужби про те, що вода, яку подають до київського водогону, відповідає всім нормативам, не сприймаються за чисту монету багатьма киянами. Бо як можна пояснити, що все більше клієнтів користуються бутильованою водою, а багато хто самостійно доочищає рідину із водопроводу за допомогою різноманітних домашніх фільтрів. У пресі та на телебаченні з’являються різноманітні рецепти, як зробити так, щоб в українців із кранів текла Н2О без усіляких “домішків”, таких як хлор, залізо, марганець і пестициди. І найголовнішою складовою цієї головоломки є фінансування програм із модернізації мереж і водоочисних станцій. В Україні прийнято програму “Питна вода”, що розрахована до 2020 року. Торік Київрада затвердила міську програму “Питна вода Києва”, яка “коштуватиме” понад сім мільярдів гривень.
З чиєї кишені брати такі гроші і скільки насправді коштує високоякісна вода, з’ясовували фахівці під час круглого столу, організованого в рамках відзначення Всесвітнього дня води у “Водно-інформаційному центрі”.
