Київ та околиці міста тонуть у смітті. Полігон № 5, куди щодня вивозять мотлох із столиці, на межі закриття, і треба терміново вирішувати, що з цим робити. Чиновники стверджують, що треба будувати сміттєспалювальні заводи. Екологи наголошують на тому, що потрібно впроваджувати лінії із переробки вторсировини. Проте, доки кияни у себе в квартирах не почнуть сортувати сміття хоча б у два пакети (харчові відходи та все інше), альтернативи спалюванню сміття в нас не буде.
Щомісяця за телефоном 15-51 сотні киян скаржаться на невчасне вивезення сміття із контейнерів та стихійні звалища, які “виростають” не лише в приміських лісопаркових зонах, а й у центральній частині міста поблизу будинків. Водночас уже не перший рік чиновники стурбовані тим, куди подіти увесь цей мотлох. Полігон № 5 треба закривати через кілька років, а нову ділянку під міське звалище Київська область не поспішає виділяти. У світі існують кілька шляхів поводження зі сміттям — перший, і найпростіший, вивозити його на полігони, другий — спалювати, а третій — сортувати (відбирати те, що піддається переробці, а решту або спалювати, або відправляти на ті самі звалища).
За даними Головного управління екології та природних ресурсів КМДА, 90 відсотків відходів потрапляє на смітники столиці без попереднього сортування. Хоча вже кілька років поспіль у п’яти районах столиці діє програма роздільного збору сміття. На думку керівництва міста, розв’язувати цю проблему треба в комплексі — впроваджувати принаймні двоконтейнерну систему збору твердих побутових відходів (харчові відходи та все інше, що можна переробляти), будівництво сміттєспалювального заводу і двох сортувальних підприємств поряд. Завдяки цьому навантаження на полігони, куди звозять міські відходи, зменшиться в середньому на 30—40 відсотків.
У лютому 2010-го набув чинності закон, яким в Україні запроваджується обов’язковий роздільний збір побутових відходів (“Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами”). Документ передбачає низку штрафів для громадян і чиновників за неналежне поводження з відходами. Проте він так і лишився на папері. Бо його неможливо виконати через те, що в дворах немає контейнерів для різного виду сміття. Якщо люди вдома сортуватимуть сміття в різні пакети, а потім усе одно викидатимуть в один ящик, то користі з такого “розподілу” не буде ніякого. Уже кілька приватних фірм, що працюють на ринку столичного сміття, пообіцяли побудувати власні сміттєсортувальні лінії, які допоможуть підвищити рентабельність підприємств.
Як повідомив нещодавно заступник голови КМДА Руслан Крамаренко, до кінця нинішнього року столична влада має намір провести конкурс із визначення інвестора для будівництва сміттєспалювального заводу. На його думку, найбільш підходяще місце для будівництва такого заводу — ділянка в 5 га на Троєщині біля ТЕЦ-6. Проте мешканці Деснянського району столиці від перспективи мати такого сусіда не в захопленні.
“Коли в середині 80-х років Радянський Союз закупляв за кордоном технології для заводів із спалювання сміття, то тоді заощадили на фільтрах,— розповідає заступник директора харківського НДП “Технологія” Ніна Гребеніченко,— і відтоді в нас і повелося, що такі підприємства “чадять” і, скажімо, неприємно пахнуть. Проте в світі є багато технологій спалювання сміття, які не шкодять довкіллю. Наприклад, у Відні в центрі міста діє потужний завод, а мешканці довколишніх кварталів не відчувають жодного дискомфорту. До слова, у нас в Україні є чимало цікавих своїх розробок із спалювання та переробки сміття, проте впровадити їх у життя заважає банальний брак коштів”. (“Хрещатик” надіслав запити до фахівців та відповідальних осіб і надалі відстежуватиме на своїх шпальтах цю тему).
