Російський академік: Серйозність санкцій в Росії недооцінюють

Директор інституту економіки РАН Руслан Грінберг - економіст зі стажем. Він спостерігає за розвитком радянської, а потім російської економіки  з 1972 року. В інтерв'ю DW він поділився своєю точкою зору про те, чому загальмувався економічне співробітництво Росії і країн Заходу, чому  в Росії недооцінюють серйозність введених проти неї санкцій, і повторення якого історичного досвіду могло б справити позитивний  вплив на російську економіку, що переживає стагнацію.

DW : Виступаючи на міжнародній конференції в Берліні, ви підмітили, що колись проголошене між Росією і ЄС партнерство для модернізації  стало звучати "як екзотика". Як так вийшло?

Руслан Грінберг : Вийшло раптово, хоча багато здогадувалися, що до цього йде. Взаємна недовіра Заходу і Росії останні роки постійно зростала. І винні  тут обидві сторони. Я зараз не буду у відсотках визначати вину кожного. Ставлення до Росії було і без того незаслужено прохолодним на Заході,  який після закінчення холодної війни і розпаду СРСР говорить з Росією в основному повчально. Фактично відбулася підміна. Холодна  війна була програна, вона була припинена, в сутності, Михайлом Горбачовим.

Руслан Грінберг

А після того як Росія вийшла з СРСР і залишилася одна, різко втрачав сили, Захід приписав перемогу собі. Як би то не було, Росія отримала свого роду  веймарский синдром, а з ним почуття образи і приниження. Рано чи пізно вона повинна була повстати проти західного тріумфалізму. І українська  драма, якщо не сказати трагедія, переповнила чашу терпіння.

Почалося все приблизно після конфлікту з Грузією, коли швидко стали звужуватися зони згоди. Україна була останньою краплею. До того ж відмова  Януковича від підписання договору про асоціацію з ЄС був для українців як символ - визнання того, що ми йдемо в Росію, значить, йдемо в минуле,  - Для молоді, для інтелігенції. У нас це недостатньо розуміють. Так чи інакше ми маємо справу з битвою західного тріумфалізму і неперебутнього російського  синдрому "старшого брата".

- А Росія - чисто економічно - може собі дозволити такий криза, як сьогодні?

- У нас немає кризи. Ми просто увійшли в зону затяжної стагнації. У нас багата країна. Але, на жаль, люди бідні - на 80 відсотків. Для однієї п'ятої  населення, активних людей, грошей вистачає. Незважаючи на те, що зростання ціни на бочку нафти зупинився, вона тримається на високому рівні. Ось і економіка  зупинилася.

Тут все зійшлося. Ми вперше переживаємо рукотворну стагнацію. Раніше можна було говорити, що це у них там криза, а ми страждаємо. Тепер не  так. Одна з причин стагнації - втома першого покоління легальних російських мільйонерів. Вони хочуть закону і порядку, але не отримують ні того,  ні іншого. Після Єльцина Путін порядок навів, але, як завжди у нас, з перебором. Бюрократичний гніт в економіці колосальний. Але головне  - Падіння інвестицій як приватних, так і казенних.

- Ви сказали, що в Росії недооцінюють серйозність вводяться Заходом санкцій. А тим часом є реальна загроза ізоляції, серед іншого, в  такий принципово важливою для країни сфері, як доступ до новітніх західних технологій ...

- Так, поки санкції хворобливі, але будуть, схоже, більш чутливими. Але тут є одна надія, хоча і ризики великі. Наша країна у свій час  занадто швидко відкрилася всьому світу, щоб прилавки наповнилися. Тепер вона поступово закривається. Ми сьогодні можемо дозволити собі імпортозаміщення.  Але тут ризик того, що без імпорту ми не отримаємо високотехнологічну основу нової індустріалізації. Що зараз за торгівля - їжу, меблі  і побутову техніку ми отримуємо в обмін на паливо і сировину. Асиметрія ще радянська.

- Який у вас прогноз розвитку російської економіки в 2014-2016 роках?

- Знаєте, є таке слово durchwursteln (перебиватися абияк - Ред. ). Мій прогноз - прозябательний, стагнаційний. Але майбутнього адже ніхто не знає. Ось Путін ще позаторік сказав, що нам ні в якому разі  не можна мати менше п'яти відсотків зростання ВВП, ми кудись впадемо. А зараз два-три - вже було б добре. А всього рік з тих пір минув.

- А ви в інституті економіки підраховували ціну анексії Криму?

- Дуже висока. Ми порахували, що 35-40 мільярдів доларів коштуватиме проект модернізації Криму, щоб наблизитися до турецького варіанту.  Я маю на увазі туристичну інфраструктуру. Але реалізувати цей проект буде дуже складно. Я кримчан розумію, їм все-таки з Росією краще,  життя тут багатша. З іншого боку, на Україні якась ніяка демократія, а тут все за принципом "я - начальник, ти - дурень". Це ускладнює життя.  Якщо ти звикаєш до неї, то думаєш, що краще жити бідніше, але вільніше. Так що це серйозне питання. Отримали Крим, але втратили Україну.

- А шанси "отримати" Україну були взагалі?

- Взагалі-то вони були втрачені ще в Біловежжі, але нормальні відносини ми зобов'язані були зберегти. Але ми, як втім і Захід, жорстко поставили  питання, коли було підписання угоди про асоціацію з ЄС, "з ким ви, майстри культури?". Там були аргументи, які Янукович не зміг спростувати.  Але він не думав, що Захід буде таким жорстким, і що український народ поведе себе по-іншому. Самовпевненість губить всіх.